"Я СПЕРШУ НЕ СПОДІВАЛАСЯ І НЕ БАЖАЛА ВСТУПАТИ НА ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ. Я ДУЖЕ ХОТІЛА СТАТИ ЛІКАРЕМ"
- Пані Наталіє, Ви дебютуєте у нашій рубриці "Інтерв'ю з випускником"...
- Я рада бути першою у Вашій ініціативі й сподіваюсь, що моя розповідь стане корисними для студентів і випускників.
- Задля початку нашої розмови пропоную відразу перенестись у ті часи, коли Ви уперше переступили поріг рідної alma mater. Що тоді керувало Вами під час обрання правничого фаху?
- Знаєте, вибір юриспруденції, можливо, став для мене покликом моєї природи. Хоча насправді я спершу не сподівалася і не бажала вступати на юридичний факультет. Я дуже хотіла стати лікарем і готувалася протягом останніх чотирьох років навчання у ліцеї "Поділ" до цієї професії, вивчала біологію та хімію, англійську мову.
Коли підійшов момент закінчення навчання, батьки мені запропонували йти на юрфак, враховуючи моє загострене з дитинства почуття справедливості. Оскільки я претендувала на золоту медаль, з'явилася можливість вступити на юридичний факультет без додаткових вступних випробувань і я спробувала.
Справа в тім, що у школі я часто допомагала тим, кого, як я вважала, ображали, ставала на бік тих, хто був у якійсь невигідній ситуації. І саме цей мій ранній життєвий шлях наштовхнув батьків на таку думку. Отже, незабаром відбулася співбесіда з права та англійської мови, потім я дізналась, що вступила на юридичний – дороги назад уже не було. Озираючись зараз на ті часи, я розумію, що випадковостей не існує і все сталося так, як мало бути.
- Пригадайте, що Вас найпершим здивувало у стінах юридичного факультету та змусило сприйняти світ по-новому?
- Коли я почала навчатись, курс був поділений на три потоки. На першому потоці, так було заведено, навчалися кращі з кращих. І вже з перших днів на юрфаці я зрозуміла, що конкуренція буде дуже жорсткою і жорстокою. Отже, я мала мобілізувати всі свої сили та навички, якими володіла. Чіткою була мотивація: я хотіла опанувати професію юриста не тому, що вона гарно оплачувана, не тому, що вона соціально значуща, не тому, що з-поміж усіх професій вона традиційно найпривабливіша, а тому, що я була упевнена у тому, що маю для неї належні риси характеру та зможу відповідати вимогам, що висуваються до неї. З перших днів я усвідомила таку "фабулу", що спершу слід попрацювати "на заліковку" і потім вона працюватиме на мене (посміхається).
Головними рисами, які всередині мене тоді гартувались, стали рішучість, оперативність у прийнятті рішень, працьовитість, упевненість у собі. Прикладом стало складання з першого разу іспиту з кримінального права професору Сергію Дмитровичу Шапченку на "чотири з шістьома мінусами", що зазвичай було рівноцінно ста балам. Хто вчився у цієї видатної постаті, мене зрозуміє (посміхається).
- Чи важко Вам давалась праця "на заліковку"?
- Перші роки на факультеті були по-справжньому пекельними. Моє покоління не мало справи із таким інформаційним простором, як сучасне, не мало вільного доступу до Інтернету, щоб швидко перевірити інформацію. Потрібно було годинами сидіти в бібліотеці, шукати інформацію, приходити додому та продовжувати багатогодинну працю. З іншого боку, це стало мотивацією прагнути бути однією з найкращих студенток і нагородою за це став диплом із відзнакою, що дуже потішило мене.
- Так, справді, наш юридичний факультет – не для слабких. А чи був у Вас такий момент, після якого Ви остаточно зрозуміли, що юначому безтурботтю прийшов край і за майбутній успіх потрібно платити вже зараз?
- Переломним став момент обрання спеціалізації. Спочатку ми вчилися і вчилися, усе було добре і не було миті для прийняття відповідального рішення. Але прийшов час, коли потрібно було вирішити, який саме напрям стане для нас цікавим і корисним, доступним для опанування та перспективним – я обрала спеціалізацію "Фінансове право". Чесно кажучи, легше було би обрати більш прикладний напрям, на кшталт цивільного права чи господарського (на той час лише набирала обертів дискусія про існування галузі господарського права, було ухвалено Господарський кодекс України).
- А чому саме фінансово-правова спеціалізація?
- Вирішальне значення відіграла постать Лідії Костянтинівни Воронової – вона запевнила, що я зможу, що я маю йти її шляхом, маю обрати спеціалізацію "Фінансове право" та вступати на магістратуру. Це стало воістину переломним моментом – я усвідомила, що коли така видатна людина вірить у мене, то я повинна це зробити! Більш того, вона погодилася бути моїм керівником під час написання магістерської роботи та кандидатської дисертації.
"МОЄ КРЕДО: "ВСЕ, ЩО НЕ РОБИТЬСЯ, ВСЕ НА КРАЩЕ"
- Втім, життя молодого юриста не обмежується лише аудиторними стінами. Скажіть, будь ласка, яким був Ваш перший професійний практичний досвід, перша вагома перемога, що увінчала пласт ретельної праці над собою?
- Це дуже цікава історія. Я з 20 років почала жити самостійно і підробляти, як більшість студентів. Дещо перекладала, комусь допомагала писати роботи. А коли мені виповнився 21 рік, я вже мала сформоване бажання працювати. На той час не було дуже багато адвокатських фірм (я вирішила ступити на адвокатську стежину). Я дуже бажала працювати в одній із найкращих юридичних фірм, що й сьогодні функціонує, – "Сергій Козьяков та Партнери". Ми з паном Сергієм провели продуктивну співбесіду, але він вирішив, що мені ще рано йти до нього працювати.
- Що його спонукало прийняти таке рішення, як Ви гадаєте?
- Він пояснив таку позицію не тим, що мені бракувало навичок, знань чи особистих якостей, а тим, що я мала без зайвих перешкод здобути в університеті належну базу знань, а цілком зосередившись на роботі, я могла втратити цей шанс і не наздогнати згаяного. Ми попрощались, але рівно за рік, у вересні 2001 року, я сама зателефонувала йому й попросила про зустріч. Тоді вже приємно здивований Сергій Козьяков просто не змін відмовити мені. Озираючись на ті часи, розумію, яким був важливим для мене і є важливим для нинішнього студента час бакалаврату є базисом, без якого немає надбудови. Людина, не маючи бази правничих знань, надалі ставатиме усе більш "поверхневою" у матеріях своєї професії.
- Дякуємо за таку мотивуючу розповідь. Оскільки Ви обрали шлях адвоката, може, згадаєте першу перемогу в суді чи деінде у практичній площині? Чим вона запам'яталась?
- Пам'ятаєте такого героя дитинства, як Капітошка? До нас звернувся автор, чиєю авторською ідеєю і був Капітошка. Але наші люди на той час не мали усвідомлення важливості авторських і суміжних прав. Ми знайшли купу товарів (побутові товари, дитячі зошити), на яких був використаний образ Капітошки – це було 20 чи 30 організацій… І ми змогли захистити права автора у судовому порядку, хоч і судді тоді теж не були надто обізнані у галузі права інтелектуальної власності. Це була справжня перемога: хай вона і не мала відчутного фінансового еквіваленту, проте автор нам вдячний до сьогодні, телефонує, ділиться новими ідеями, запрошує на свої заходи.
- Кажуть, що пізнати смак перемоги неможливо без гіркоти поразки. Чи є у Вашій біографії така поразка, яка стала ціннішою за перемогу?
- Навряд чи моя біографія знає поразки у традиційному розумінні слова, бо я маю кредо: "все, що не робиться – все до кращого". Час плинний, і те, що сьогодні ми вважаємо поразкою, завтра може стати перемогою. Але була одна історія, коли я йшла працювати до Державної виконавчої служби. Спочатку, за певних об’єктивних обставин, планувалось, що я обійматиму посаду, що за рівнем і обсягом повноважень прирівняна до заступника міністра. Але потім спрацювали інші важелі і й посіла місце заступника начальника Управління Державної виконавчої служби у м. Києві. Спершу це сприймалось як поразка, але у подальшому я була дуже вдячна долі за це, адже протягом роботи на посаді змогли проявитись мої управлінські якості, я змогла опанувати усі тонкощі процесу виконання рішень судів, що мені навряд чи вдалося, якби я посіла вищу за рангом посаду. За це навіть отримала нагороду від Державної виконавчої служби та відзнаку Вищої ради юстиції.
- У Вас є формула успіху, що допомогла Вам досягнути наявного та надихає на нові перемоги?
- Я намагалася протягом років загартувати у собі характер. Психологи кажуть, що категорія характеру складається з таких елементів, як розум, сила волі та працьовитість. Життя потребувало усіх цих якостей. Важливе місце мають ціннісні орієнтації, за яких людина стає активним суб’єктом громадської діяльності. Вони, як відомо, можуть бути цінностями-преференціями або цінностями-принципами. У соціальній діяльності та взаємодії з іншими людьми керівними для вибору та здійснення вчинків повинні бути цінності-принципи. Необхідно мати принципову позицію – свою, хай і відмінну від інших. І тут кожен для себе має самостійно сформувати та визначити, залишаючись за будь-яких обставин Людиною. Можливо, саме завдяки цьому "сплаву" я отримала три вищі освіти (зараз на черзі четверта), здобула науковий ступінь кандидата юридичних наук, мала досвід працювати на керівних посадах, у тому числі, понад дев'ять років – на державній службі, маю багаторічну адвокатську та викладацьку практики. Тому багато навчаюсь і пізнаю, оскільки розглядаю прагнення до професійного зростання як готовність засвоювати інновації та нововведення.
"НЕ ВАРТО ПРИДІЛЯТИ БАГАТО УВАГИ СОЦІАЛЬНИМ МЕРЕЖАМ – ЦЕ ВІДВОЛІКАЄ Й ПОГЛИНАЄ ЧАС, БІЛЬШ ТОГО – ПОЧАСТИ ЗАВДАЄ РЕПУТАЦІЙНИХ УДАРІВ"
- Сьогодні ринок юридичних послуг динамічно змінюється. Ви як активний учасник і актор цього ринку можете порадити якісь ще нові якості, які би відповідали вимогам часу?
- Враховуючи конкуренцію, зміну сфер впливу та інтересів у бізнесі, ми повинні бути гнучкими – прилаштовуватись у кращому сенсі цього слова. Плюс невпинна праця над собою – треба вчити мову, осягати нові напрями діяльності, відвідувати семінари, гуртки, стежити за інформаційним простором і аналізувати не тільки ідеї, які подобаються, а й альтернативні. Ми маємо бути гнучкішими, щоб посісти своє місце як юристи.
Сьогодні вже не йде мова про юриста винятково одного спрямування. Він відіграє зараз роль медіатора та комунікатора (необхідні ораторські навички, щоб переконати опонента чи співрозмовника) – його завдання полягає у тому, щоб не довести справу до суду. Бізнес не хоче судитись, особливо враховуючи закон про судовий збір. Перемовини набувають вагомого значення, як і діяльність юриста в ролі експерта. Чимало організацій-донорів заходять в Україну, вони готові інвестувати у розвиток правової держави України – тут і потрібні юристи-експерти. Ми всі маємо вчитись не лише працювати в одному напрямі, а вміти прилаштуватись до ситуації.
Окрім того, однозначно не варто приділяти багато уваги соціальним мережам – це відволікає й поглинає час, більш того – почасти завдає репутаційних ударів. Я вважаю, що не можна недооцінювати репутаційні ризики – юрист має стежити за висловлюваннями, лайками, репостами у мережі. Це може зіграти злий жарт, тож слід ретельно фільтрувати ці речі, список друзів, загальний стан сторінки у соціальній мережі.
- Більш того, деякі компанії після вивчення резюме беруться за сторінки у соціальних мережах – стежать за всіма записами потенційного працівника.
- Так, особливо це стосується проявів радикалізму. Таке трапляється, коли людина залучена до політичної чи громадської діяльності або просто не розуміє своєї відповідальності.
- Повернімось до теми освіти та Вашого викладання на юридичному факультеті. Цікаво було би почути, на скільки важливою Ви вважаєте роль академічної освіти для становлення професійного юриста?
- Однозначно, оцінюю дуже високо і вважаю, що рівень вишу має вирішальне значення. Ми йдемо до прозахідних моделей вищої освіти, де велику роль відіграють позиції університетів у певних рейтингах – це визначається наявною у вузу базою та сприяє вихованню дуже сильних фахівців. Отже, рейтинг справді важливий. Тому ставлячи собі мету вже у шкільному віці здобути певну професію, амбітна людина має обов’язково орієнтуватись лише на "топові" вузи, щоб потім бути популярною на ринку праці.
"ВИКЛАДАЧ МАЄ БУТИ ГНУЧКИМ І НЕ МОЖЕ ОДИН І ТОЙ ЖЕ МЕТОД ВИКЛАДАННЯ ВИКОРИСТОВУВАТИ НАВІТЬ У ДВОХ ГРУПАХ"
- Але очевидно, що нинішній стан надання освітніх послуг не ідеальний. Чи є певні моменти у процесі комунікації "викладач-студент", які потребують докорінних змін?
- Навчальні програми та плани колективно розроблюються з огляду на низку факторів. Щомісяця я їх оновлюю, враховуючи плинність українського законодавства. Студенти сьогодні дуже розумні, цікавляться різними сферами, володіють методами пошуку та роботи з інформацією. Тому я завжди орієнтуюсь і на свою аудиторію – викладач має бути гнучким і не може один і той же метод викладання використовувати навіть у двох групах. Залежно від потреб і запитів групи я моделюю ситуацію і роблю так, щоб процес був цікавий. Також пропоную групі модель конкуренції: я ставлю питання, яке може мати кілька відповідей, і відразу кілька студентів дебатують, висловлюючи та захищаючи свої позиції. Часом ці дискусії стають дуже палкими й перетворюються на справжні юридичні "баттли", що викликають емоції та інтерес.
- Проілюструєте певними прикладами?
- Одного разу на практичному занятті я винесла на обговорення проблему, яка спіткала мою знайому – вона стала жертвою махінацій і, обдурена аферистами, перерахувала кошти їм на рахунок. Студенти пропонували шляхи вирішення, спираючись на логіку, здоровий глузд і, звісно, на законодавство. Таким чином, командно ми досягнули ефективного вирішення проблеми та повернення коштів їхній законній власниці.
Мені подобається також заохочувати серед студентів діяльність щодо спростування чи оспорювання якихось спірних тверджень, хай навіть вони належать і відомому професору. Студенти мають розуміти, що нема нічого аксіоматичного і вони не повинні боятися мати й захищати свою точку зору. Хтозна, можливо, саме вона колись посуне сучасні догми… Так, можу згадати, як на найпершому практичному занятті один із студентів, користуючись своїми мовними та логічними знаннями, висловив свою концепцію розмежування понять "грошовий обіг" та "грошовий оборот".
- Недарма кажуть: навчаючись, навчаю. Чи є такі речі, яких Вас навчили студенти у процесі професійного та життєвого спілкування?
- Безумовно, постійно самовдосконалюватись. Ми, викладачі, повинні мати просто непохитну впевненість у тому, що стовідсотково знаємо про те, що говоримо. Однак бувають нестандартні ситуації, коли студенти у деяких речах більше розуміються на сутності речей, ніж викладачі. Тож я постійно маю "загострювати свою пилку", як каже Стівен Кові, тренувати мозок та бути у робочому ритмі.
- Побутує думка, що важко по-справжньому поєднувати правничу науку та юридичну практику. Мовляв, людина, залучена до практичної роботи, не має часу для науки, і навпаки – заглиблені у теоретичні матерії мають проблеми з практикою. Однак Ваша професійна біографія та науковий доробок говорять про інше. Порадьте, будь ласка, молодим правникам, як віднайти цей баланс.
- Я завжди займалась практикою, працювала з 2001 року. Але викладання у вищій школі є моїм покликанням, я отримую від цього дуже велике задоволення. Тому я ніколи не розуміла, як можна не поєднувати ці два аспекти. Насправді, після поєднання практики та теорії формується дуже цікавий продукт, свідченням чого є випускники-магістри нашого факультету, які мають свої перші здобутки на практичній ниві, однак є також і перспективними науковцями.
- Пані Наталіє, дуже дякуємо Вам за насичену та цікаву розмову. Наостанок пропоную Вам невеличкий бліц із п’яти питань.
1. Три особи, які стали наставниками для Вас на життєвій і професійній стежині.
Моя мама – людина, яка дала мені дуже багато, яка довела своїм життям, що можна цілком змінити формат свого життя залежно від обставин. Вона завжди підтримувала і підтримує мене в усіх напрямах моїх занять.
Лідія Костянтинівна Воронова – людина, яка завжди була моєю науковою матір'ю, стимулювала до праці та допомогла зрозуміти, що наука – це справді моє.
Сергій Юрійович Козьяков – людина, яка вперше відкрила для мене адвокатуру, практичний світ юриспруденції.
2. Три книги на неюридичну тематику, які порадите нашим читачам.
М. Голдсміт "Стрибни вище голови"
Е. Голдратт, Дж. Кокс "Мета"
М. Веллер "Все про життя".
3. Три підкорених вершини.
Народження двох найкращих у світі дітей – Євгенії та Веніаміна.
Захист кандидатської дисертації – це було непросто, але я впоралась.
Викладання у найкращому вузі країни.
4. Три вершини, які бажаєте підкорити.
Як мінімум, стати доктором юридичних наук, а над усім іншим я працюю (це дуже амбітні та далекоглядні плани).
5. Три поради для тих, хто нещодавно полишив стіни юридичного факультету чи зробить це незабаром.
Ви маєте знати, що закінчення університету – це лише початок дорослого життя, із отриманням диплому усе змінюється. Уявіть, що ви проживаєте з кимось у цивільному шлюбі, а потім юридично оформлюєте стосунки. Наступного дня ви прокидаєтесь і нібито нічого не змінилося, але юридично ви вже у новому статусі. Тут така ж історія. Коли отримуєте диплом юриста, це лише привід працювати більше і більше. І як каже моя улюблена казкова героїня Аліса: "Щоб залишатись на місці, ви повинні бігти, але щоб чогось досягнути, треба бігти удвічі швидше".
Ставте цілі, вмійте визначити пріоритети, навчайтеся швидко, сконцентровано працювати при інтелектуальних, вольових та емоційних перевантаженнях, привчайте себе до стресостійкості та вмійте правильно делегувати повноваження.
І завжди залишайтесь моральною Людиною та будьте собою.
Авторські права на фото належать Н. Ковалко.
Підготував Я. Тарасенко.