"Я ТАКОЖ ХОТІВ ПОСЛІДОВНО БУДУВАТИ "СТУПІНЧАСТУ КАР'ЄРУ" У ВЕЛИКІЙ ЮРИДИЧНІЙ КОМПАНІЇ, ПРОТЕ НЕ ЗМІГ СЕБЕ КОМФОРТНО ПОЧУВАТИ У СТРУКТУРАХ, ДЕ НЕ МОЖУ ПРИЙМАТИ ОСТАТОЧНИХ РІШЕНЬ"
- Пане Євгене, прийнято вважати, що заснування власної компанії – це ледь не вершина кар'єри. Що Ви думаєте з цього приводу?
- На мою думку, заснування власної компанії – це початок кар’єри, тільки вже у бізнесі. Чого б ти не досяг поза власною справою, воно ніколи не стане зайвим. Іншими словами, це наповнення (досвід перемог і поразок, нові знання та навички, розширення світогляду тощо), котре залишається лише з тобою. В очах інших ти починаєш усе з самого початку.
- Також популярними є хрестоматійні поради щодо того, що у юридичному бізнесі потрібно пройти всі щаблі. Однак Ви, незважаючи на молодий вік, пройшли шлях до найвищих висот досить швидко. Чи пішло це на користь?
- Так, це стандартний підхід, яким керується переважна більшість людей, які обрали для себе юридичну стежину. Втім, не можна сказати однозначно, правильний він чи ні. Я також хотів послідовно будувати "ступінчасту кар'єру" у великій юридичній компанії, досягнути статусу керуючого партнера, проте так сталося, що я не зміг себе комфортно почувати у структурах, де не можу приймати остаточних рішень. Я отримав пропозицію від свого товариша та погодився на неї – от і маю те, що маю. Озираючись у минуле, можу сказати, що це однозначно пішло на користь!
- Ви наголосили на тому, що одним із ключових факторів того, що Ви залишили роботу "на шефа", стала неможливість приймати остаточні рішення. Як Ви гадаєте, що ще, крім уміння приймати рішення і брати відповідальність, потрібно юридичному бізнесмену?
- Я переконаний, що потрібно бути готовим до того, що у прийнятих рішень будуть наслідки – не завжди позитивні, не завжди заплановані. Я щотижня бачу, як люди намагаються почати власну справу, а згодом вони відмовляються від неї, отримавши неприємний досвід. В англійській мові є гарне слово – aftertaste: вони були готові до перемоги у вигляді прибутку та визнання, але не були готові до наслідків. Це також один із найголовніших елементів світогляду будь-якого бізнесмена, у тім числі, – і юридичного. І фактично – це кінцева складова формули "приймати рішення – брати відповідальність – бути готовим до наслідків".
"НАША ПРОФЕСІЯ МАЄ ПУБЛІЧНИЙ ХАРАКТЕР, АДЖЕ СПРАВЕДЛИВІСТЬ НЕ ПОВИННА БУТИ ЗА ЛАШТУНКАМИ"
- Переглядаючи етери на телебаченні з Вами, можна помітити широкий спектр коментованих Вами тематик – фінансові піраміди, процес над Геннадієм Корбаном, екстрадиція Олександра Оніщенка, закон про спецконфіскацію… У чому секрет такої "універсальності" Ваших знань?
- Є дві причини такого плюралізму. По-перше, коли ти керуєш структурою, котра має в своєму штаті юристів, які практикують у різних сферах права, то ти зобов’язаний бути фахівцем із різних питань, тому і виникає певний досвід в різноманітних темах, до того ж, зараз особливо нікого не здивуєш розвинутою ерудицією – я звик до цього ще в університеті. Там працює багато освічених людей, котрі мотивують своїми знаннями та досвідом.
По-друге, я відстежую та коментую (найчастіше за все – у саркастичній формі) у соціальних мережах різноманітні події в країні, котрих зараз більше ніж достатньо. Серед моїх "френдів" є багато журналістів різноманітних видань, вони читають мої дописи та запрошують на етери. Я давно визначив, хто, кого, коли і як запрошує на ефіри. Це певна сформована каста людей, котрі знають, як поводити себе в кадрі, особливо, якщо це прямий етер, це люди, котрі можуть бути цікаві глядачу або ті, до кого у редакторів та журналістів є довіра. Мені приємно, що я також є серед них.
- Так, Ви, безперечно, людина медійна, і Ваші слова тому підтвердження. Пригадаєте Ваш перший публічний виступ чи комунікацію на правничі теми у світі медіа?
- Це був етер на телеканалі ПравоТВ та інтерв’ю на юридичному порталі Legalans.
Публічні виступи й інтерв’ю для мене уже давно стали невід’ємною складовою роботи. Подейкують, що основна частина роботи юриста є паперовою та кабінетною, проте як би там не було, не можна заперечити, що наша професія має публічний характер, адже справедливість не повинна бути за лаштунками.
- А як Ви взагалі прийшли до юриспруденції? Що стало мотивацією для цього?
- Я хотів вступати на фізкультурний факультет Черкаського національного університету, але потім вирішив, що піду на лінгвістичний на французьку філологію чи на міжнародні відносини до інституту міжнародних відносин… Відчувається нездоровий різнобій бажань, чи не так? (посміхається).
Але юриспруденція – це та наука, яка завжди мене приваблювала, і на певному рівні мене не полишала думка про те, що я оберу правничий фах. Мої батьки просто підштовхнули мене до цього, а я, в свою чергу, не дуже опирався. Київський національний університет завжди був моєю великою мрією, проте я не був впевненим у своїх силах. Більш того, мене тривожили чутки про те, що на юрфак нелегко вступити, там дуже великий конкурс серед абітурієнтів… Однак поборовши занепокоєння та сумніви, я просто подав документи і 08.08.2008 року, коли я був на легкоатлетичних зборах у Феодосії, під час перегляду церемонії відкриття Олімпіади в Пекіні, мені зателефонували і сказали, що мене зараховано на юридичний факультет. Шляху назад не було – я повернувся додому і повісив кросівки на цвях.
- Як Ви вважаєте, які якості виховав у Вас юридичний факультет Київського національного університету?
- Можливо, це буде схоже на останній абзац резюме, котрі молоді юристи присилають нам на фірму, проте скажу, що серед них такі – упевненість, загострене відчуття справедливості, конкурентна спроможність, виправдана агресивність та любов до структурованості своїх дій.
- Отже, згадаймо, як Ви переступили поріг Червоного у мантії випускника. Після того відбулось якесь переосмислення цінностей та ідей, усвідомлених під час навчання?
- Зауважу, що я отримував диплом, маючи за плечима рік офіційного стажу та два роки загального. Я був налаштований на спокійне завершення літа, не найкращого сезону для юристів, щоб приймати рішення про подальшу кар’єру. Я вже точно знав, що навчання для мене закінчилось, продовжувати не хотілось… Було зрозуміло, що вже час заробляти гроші та отримати визнання на юридичній ниві. Через годин шість після того, як я переступив поріг університету, надійшла пропозиція про заснування юридичної компанії, якій станом на сьогодні вже виповнилось три роки. Таким чином, не відбулося жодного переосмислення якихось цінностей, я вже був готовий, що юридична професія в реальному житті кардинально відрізняється від тих візуалізацій, котрі ми бачили в університеті. Там ми здобували багато академічних знань, а під час робочого процесу, вони, на жаль, не завжди придатні до застосування.
"ПІДХІД СУЧАСНОЇ ЮРИДИЧНОЇ ОСВІТИ – ЗНАННЯ МАЮТЬ ЗДОБУВАТИСЬ ПІД ВПЛИВОМ МОТИВАЦІЇ, А НЕ БАТОГА"
- Зараз Ви занурились не просто у світ юридичної практики, а у світ юридичного бізнесу – можете сказати, чим потрібно доповнити юридичну освіту, щоб адаптація студентів до жорстких реалій була не такою стресовою, якою вона є почасти?
- Світ юридичної освіти, на моє переконання, сьогодні майже не перетинається із юридичним бізнесом – правнича освіта просто не встигає за швидкоплинним розвитком бізнесу… Зараз інші часи, порівняно навіть із періодом кількарічної давнини. Юрист (не важливо, який саме) надає послугу та отримує винагороду. В університеті навчають "теорії послуги" – знаючи її, юрист реалізує "практику послуги". Правова наука настільки широкоформатна, що за 5-6 років в ВНЗ не встигнуть навчити усьому, потрібно балансувати, а цього поки що майже ніхто робити не хоче.
У КНУ вже є удосталь молодих викладачів, котрі почали балансувати та відкривати студентству реалії нашого бізнесу… Відзначу, що керівництво університету виявляє себе як прогресивне – таке, що не цурається нового, Так, проблему усвідомили на найвищому рівні та почали із нею боротися – це вкрай важливо, це потужна мотивація! У юридичному бізнесі вистачає негативу. Про нього слід говорити до того, як студент вийде у відкрите плавання. Також в університеті є чудовий курс юридичного бізнес-консалтингу, є заснований мною та однодумцями Курс правничої майстерності, у рамках якого юридичні компанії з топ-50 проводять відкриті лекції… Ось він, підхід сучасної юридичної освіти – знання мають здобуватись під впливом мотивації, а не батога.
- Наскільки ми розуміємо, заснований Вами Курс правничої майстерності також має на меті доповнити академічну базу юридичної освіти та розплющити молоді очі на деякі моменти, чи не так?
- Це основна мета курсу – зняти рожеві окуляри та мотивувати прикладом. Про Курс правничої майстерності красномовно говорять імена його лекторів, серед яких Максим Лавринович, Денис Бугай, Артем Атепалихін, Владислав Власюк, Микола Стеценко, Олексій Шевчук, Андрій Стельмащук, Марк Фєйгін, Микола Полозов… Ці люди – найуспішніші юристи в нашій країні і не тільки, вони розповідають про свій шлях в професії та мотивують студентів. Цього року ми розпочнемо новий курс, будуть нові лектори та нові історії успіху.
- Які особливості, на Вашу думку, не дозволяють усім молодим юристам стати конкурентоспроможними на ринку юридичних послуг?
- Основною причиною того, що не всі студенти стають успішними юристами є те, що більшість взагалі не залишається в професії, а ті, хто залишаться і не стануть конкурентоспроможним, будуть звинувачувати обставини, тих самих конкурентів та інші зовнішні фактори, а не себе. Червоною ниткою через всі долі та історії успіху в нашій професії та в нашому бізнесі проходить титанічна робота та велике бажання, секрет простий!
- Спортивне право – куди сягає коріння Вашої зацікавленості у цій галузі законодавства?
- Як ви вже зрозуміли, я виходець із спорту, а саме легкої атлетики, достатньо непогано знаю внутрішню кухню та проблеми спорту, в тому числі, юридичні. Ми познайомились із першим заступником міністра молоді і спорту Ігорем Гоцулом (він ще й президент Федерації легкої атлетики України). Наші структури більше року тому стали партнерами, за цей час ми зробили багато спільної корисної роботи. Спортивного права в Україні поки що немає, тому моя зацікавленість полягає в тому, щоб воно з’явилось.
- Вочевидь, спорт в Україні сьогодні переживає не найкращі часи. Кажуть, потрібно фінансувати дитячо-юнацький спорт, залучати іноземців у якості тренерів та інструкторів... А чим можуть допомогти "спортивні юристи" під час виходу з наявної нині кризи?
- Основна проблема спорту полягає не лише у фінансуванні – воно є, але не завжди вірно розподіляється. Основна проблема – це радянська система спорту, від якої ми ніяк не можемо відступити, і вона тягне його на дно. Потрібно створити в Україні клубну систему спорту, де клубами будуть організації, котрі частково будуть фінансуватись з державного бюджету, а частково за рахунок спонсорів або власників. Завдання юристів – допомогти перейти на цю систему, адже 90% роботи, котра пов’язана з такою реорганізацією якраз і є юридичною.
- Дякую за насичену розмову, пане Євгене! Наостанок пропоную традиційний бліц.
1. Три риси, які відрізняють Проніна як юридичного бізнесмена від Проніна-студента?
Відповідальність, упевненість, досвід.
2. Три вимоги, які Ви ставите до потенційного працівника або партнера.
Мотивація, відсутність шаблонного мислення, сучасне бачення права.
3. Три якості спортсмена, без яких не обійтися юристу.
Дисципліна, наполегливість, терпіння.
4. Три невід'ємних риси іміджу юриста.
Власний стиль, вміння вселити впевненість, стабільність.
5. Три поради новоспеченим випускникам юридичного та тим, хто невдовзі ними стане.
Допомагайте молодшим колегам, налаштуйтеся на титанічну роботу та задоволення від неї.
Підготували Я. Тарасенко та Б. Чернявська.
Фото та авторські права на них належать Є. Проніну.