"ПОЗИТИВНІ ЗРУШЕННЯ У ЮРИДИЧНОМУ БІЗНЕСІ МАЮТЬ БУТИ ПОВ'ЯЗАНІ З ВИХОВАННЯМ ТВОРЧИХ ОСОБИСТОСТЕЙ, А НЕ ПРОСТО ЛЮДЕЙ, ЩО УМІЮТЬ ДОМОВЛЯТИСЬ ІЗ ДЕРЖАВОЮ"
- Романе Андрійовичу, Ви багато років віддали і продовжуєте віддавати юридичній практиці, працювали з закордонними колегами. Можете порівняти реалії українського та закордонного юридичного бізнесу?
- Спільне простежується у тому, що усі підприємці, у тім числі, і "юридичні", спрямовують діяльність свого бізнесу, головним чином, на його дохідність – це по-перше. По-друге, усі вони прагнуть якнайглибше спеціалізуватися, тобто обрати для себе головні юридичні сфери – ніші для заробітку. І по-третє, я розглядаю таких бізнесменів як людей розумних та творчих, оскільки складнішої справи за отримання доходу та визнання завдяки своїй професійній діяльності мені важко уявити. Одна справа – написати наукову працю, а інша – створити продукт (послугу), які конче потрібні споживачеві і за які він готовий викласти гроші. Це риси є об’єднавчими для всіх представників юридичного бізнесу, незалежно від регіону чи інших ознак.
Стосовно відмінностей, я би волів говорити про певні регіональні аспекти, викликані правовими традиціями певних груп країн. Слід згадати про особливості континентальної Європи, специфіку американського та канадського ринку… Безумовно, є свої риси у країнах Південно-Східної Азії, а особливо – у нашого північного сусіда. Це все відбитки державної ідеології, яка позначається і на веденні юридичного бізнесу. Якщо поглянути на європейський юридичний бізнес, то порівняно з нашим, він має власні межі, за які держава ніколи не переступить. Я веду мову і про формальні нормативні аспекти, так і про певні сформовані традиції. Держава швидше турбується про те, як створити умови для бізнесу, щоб він міг заробити дохід (з якого і сплатить податки), а не про те, як його обмежити. Український юридичний бізнес лише вчиться переходити від системи надмірного регулювання, постійних звітувань до системи певної визначеності у стосунках із державою. Остання втручається у діяльність лише тоді, коли є підстави вважати, що були вчинені якісь незаконні дії, розгляд яких – у сфері повноважень правоохоронців, а не тоді, коли хоче під виглядом нагляду отримати для себе якусь вигоду. Такі процеси і прагнення держави "не нашкодь!" і відрізняють Україну та закордоння у цьому плані.
- Як би Ви взагалі охарактеризували стан розвитку сучасного юридичного бізнесу в Україні?
- Окрім рис, про які я говорив вище, не можу не згадати, що люди з юридичного бізнесу мають бути вільними усередині… Українцям тут важче, бо вони виховані на нормативістських підходах – це обмежує на підсвідомому рівні, і можливо, тому ми програємо європейцям та американцям на інноваційному рівні. Важко знайти приклад, коли вітчизняні юристи, фірми курували би великі міжнародні проекти в інформаційній сфері – більше випадків юридичного супроводу операцій із сировиною чи угод в аграрній сфері. Позитивні зрушення у юридичному бізнесі мають бути пов’язані, я вважаю, з вихованням творчих особистостей, а не просто людей, що уміють домовлятись із державою. Мені подобається фінська модель розвитку маленьких бізнес-проектів – під час цього процесу залучається широке коло фахівців різних сфер знань (психологи, економісти, менеджери), створюють мозкові штурми, щоб визначити продуктивність майбутнього бізнесу. Вихідці з України можуть досягти успіху за кордоном, але вважаю, що краще розвивати ініціативи у юридичному бізнесі саме тут.
- Не секрет, що українські вузи випускають забагато юристів – на усіх просто не вистачає вакансій. Які би якості Ви як роботодавець поставили на перше місце під час формування свого штату юристів?
- Це не є проблемою суто України – подібні речі спостерігаються і у країнах Північної Америки. Це демонструє філософію американського бізнесу – там усе віддається на поталу ринку, тому багато випускників-юристів просто не влаштовуються за фахом. Ми ж поки розвиваємось за умови впливу держави на ринок юридичних послуг і це також впливає певним чином на ті вимоги, яким має відповідати випускник.
Що стосується моєї позиції, то я би поглянув, перш за все, на диплом кандидата, щоб зрозуміти, які приблизно знання він має. Але це лише передумова – головним чинником для мене було би те, як людина себе зарекомендувала би під час спілкування. Для мене важливою є культура спілкування, знання мов. Ще важливішою є здатність до критичного мислення – учорашній випускник повинен швидко адаптуватися до нових умов і виділити актуальні проблеми, поміркувати над ними. Безперечно, треба оцінити, наскільки особа вміє обґрунтувати свою позицію. Незалежно від того, чи це юрисконсульт, чи майбутній представник судового департаменту, чи договірного відділу – чи це вміння усно й лаконічно формувати свої думки, чи це навички письмової юридичної мови. Зауважу, що індивідуум не повинен мати вузькі інтереси – така людина швидко згорить. Повинне бути активне приватне життя, хобі… Завдяки зміні уваги відбувається швидке відновлення і людина має стимул рости. Інакше ж відбувається швидке самовигорання, а роботодавець зацікавлений інвестувати у працівника на чималий строк.
Нарешті – питання доброчесності. Людина не повинна брехати. Говорю і про пасивну брехню: не потрібно погоджуватись із тим, чого ти ніколи не знав, не бачив і не чув. Такій рисі не вчать в університеті, але вона має бути притаманною, бо дуже багато говорить про особу. Не можу забути і про лояльність до організації – маю на увазі, що аморальні вчинки стосовно компанії, колективу особа має сприймати як справді аморальні, а не як належне, і як такі, що порушать його обов’язок лояльності. Крім того, має бути і певний патріотизм стосовно команди – готовність працювати скільки потрібно заради досягнення індивідуальних і спільних цілей.
"У НАС В УКРАЇНІ СИТУАЦІЮ У СФЕРІ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ МОЖНА ОХАРАКТЕРИЗУВАТИ ЯК "ДИКИЙ КАПІТАЛІЗМ"
- Схожою ситуація є і в науці. Текстів статей і виступів на конференціях чимало – але як би Ви особисто оцінили у відсотковому співвідношенні якісну складову такого продукту наукової діяльності?
- З точки зору статистики, навряд чи хтось зможе дати відповідь. Але у мене склалося враження, що значна кількість наукових статей, дисертацій, методичних праць містить ті чи інші елементи плагіату, невиправданих запозичень. Мабуть, загальна проблема юридичної науки полягає не тільки у тому, що ми маємо занижений стандарт терпимості до запозичень, а у тому, що не маємо чітких вимог щодо розуміння плагіату, немає профілактичних заходів у цій царині. Ми не знаходимо не те, що судової практики на предмет плагіату, у нас навіть нема критеріїв розпізнавання плагіату. Основною вимогою є наявність посилань на джерело запозичення, а от наскільки ті чи інші висновки автора є його власними – це питання…
- Безумовно. Чужі висновки можна перефразувати і висловити нібито новими сентенціями…
- Так-так. Ми не маємо розуміння повного, активного, пасивного плагіату. Є кілька дисертацій, захищених протягом останнього часу, з питань плагіату. Але це скоріше краплина в морі проблем, вони зараз не призведуть до вирішення проблеми. Можливо, з часом, на рівні міністерства буде розроблена якась концепція боротьби з плагіатом. Я думаю, що нам треба йти шляхом американського досвіду. Уявіть, якщо тамтешній студент готує статтю, він матиме перелік використаних джерел, що може виявитись більшим за сам текст! Це говорить про те, що у процесі написання молодий науковець за головну загрозу вбачає запозичення чужої думки. У прямому сенсі, студент боїться виявлення плагіату та щонайменше внутрішнього розслідування у юридичній школі, а максимум – відрахування.
Так от для мене американський досвід – це ніби вершина айсбергу, на яку ми маємо орієнтуватися. Майбутній юрист має з найперших кроків у студентському житті привчити себе не красти чуже з точки зору інтелектуальної власності. Якщо такий внутрішній імператив виховати, то це значно поліпшить ситуацію у сфері авторських прав. Як цього досягнути? Ми як викладачі можемо прищеплювати такі навички, звісно, однак ми маємо активний вплив держави на регулювання відносин у сфері освіти, тому її роль тут теж вагома. Українська держава не повинна обмежуватися лише нормативною роботою, а у питанні реалізації кивати на автономію вузів… Підхід має бути комплексним.
Звертаючись до німецького досвіду, завжди для себе виокремлював таку річ: коли професор потрапляє до авторського колективу, скажімо, науково-практичного коментаря до Цивільного кодексу, що виходить із певною періодичністю, то це не лише обертається престижем для науковця, а і цілком пристойними гонорарами. На нашому ж видавничому ринку ситуація кардинально інша – ви не знайдете журналу, який би платив авторам (професорам, авторитетним практикам). Навпаки – вони самі мають шукати кошти на публікації. Таким чином, ми не маємо механізму економічного заохочення авторів. І чому? Бо плагіат є дуже й дуже поширеним, крім того, деякі шматки творів інтелектуальної власності просто механічно позбавляють авторів і продають у мережі Інтернет. Так відбувається заохочення крадіжки інтелектуальної власності – і набагато гірше, коли держава допускає саме таку крадіжку, а не ту, яку всі класично розуміють. З точки зору національної безпеки, це дуже гостре питання, бо не відбувається стимулювання до продукування передових у різних сферах ідей. Буваючи у відрядженнях, я раніше дивувався тому, що у відкритому електронному доступі майже не реально знайти якусь авторську працю, лише якщо автор сам не надав free access. У нас в Україні ситуацію у сфері прав інтелектуальної власності можна охарактеризувати як "дикий капіталізм".
- Пане професоре, порадьте, як початківцю на науковій стежині створити якісний і цікавий для загалу науковий контент?
- Починаючи із студентської лави, слід освоювати техніку підготовки наукових статей. Першими кроками, здебільшого, стають тези конференцій. Тут і важливо потренуватись у формулюванні теми дослідження та його структури. Необхідно ретельно визначити основні ідеї та виокремити їх у смислові підрозділи, а потім – зробити максимально конкретні висновки. Також має бути певна культура формулювання тексту. Молодий учений повинен правильно будувати "логічні містки", щоб текст був пов'язаним і цілісним. Наприклад, "розглянуті питання тісно пов'язані з…", "на мою думку", "у літературі досліджено, що…". Тоді текст не виглядатиме збірником роздрібнених самостійних частин. Я би рекомендував молодим дослідникам завжди консультуватись у досвідчених колег, професорів, доцентів.
Що стосується мене, то я починав свої кроки у цій сфері не з класичної академічної науки. Я активно практикував на заводі і готував примірники трудових контрактів керівників державного підприємства, коментарі до них. Потім читав лекції для неюридичних аудиторій. Згодом я став молодшим науковим співробітником Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва ім. академіка Ф. Г. Бурчака. Отже, я вчився писати наукові тексти, уже будучи адвокатом і керівником юридичної компанії саме через наполегливу працю. Був період, коли я писав чимало статей практичного характеру, у наукових журналах, що заохочували своїх авторів матеріально. Після захисту дисертації я став менше зважати на грошовий аспект… Як бачите, головне для молодого дослідника – це справді щирий інтерес і зацікавленість у науковій роботі.
- Маєте якісь ідеї, як урізноманітнити наукове життя студентів юридичного факультету? Молодь прагне до більшого інтерактиву та відходу від класичного розуміння конференцій та подібних заходів… Можливо, нові формати таких заходів абощо?
- Завжди було певне незадоволення з боку студентства і бажання слухати лекції професорів практичного спрямування. Така ж ситуація і у його науковій діяльності. Погоджусь, що конференції за участі студентів та аспірантів проходять доволі тривіально та звично. Але так склалось, що у такому ж руслі проводяться наукові заходи за участі досвідченіших дослідників. Втім, формат конференцій і круглих столів потихеньку змінюється. У цьому аспекті намагається творити прогрес, у тім числі, очолювана мною кафедра цивільного права. Наші організатори намагаються не зводити все винятково до пленарних засідань, де виступають академіки, доктори наук, а інші лишаються не заслуханими. Тому ми практикуємо таку систему, за якої найважливіші доповіді обговорюються на пленарному засіданні, а окремі актуальні питання розглядаються у формі дискусії, куди мають змогу долучитись й інші учасники. Таким чином, маємо мікс класичного розуміння конференції та нових підходів. Також слід ефективно модерувати і такі заходи, як круглі столи – вони мають вирізнятись не лише інформативністю, а й етичними рисами з боку учасників (культурою мовлення, таймінгом, доречністю реплік). Студенти мають учитися належно формулювати як свої питання на круглих столах, так і відповіді.
"КОНЧЕ ПОТРІБНО РОЗРОБИТИ ЄДИНИЙ ДЕРЖАВНИЙ СТАНДАРТ ЮРИДИЧНОЇ ОСВІТИ, ЩОБ ЗРОБИТИ ВИПУСКНИКІВ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНИМИ, У ТІМ ЧИСЛІ, І НА МІЖНАРОДНОМУ РИНКУ"
- Цивільне право та законодавство – матерії дуже динамічні. Про це красномовно свідчать нові напрямки навчання на Вашій кафедрі, зокрема… Чи є зараз такі нерозроблені належно з точки зору теорії та практики підгалузі, у яких Ви би порадили працювати випускникам і студентам нашого факультету?
- Так, цивільне право співмірне з усіма іншими сферами. Наша кафедра свого часу створила кілька магістерських спеціалізацій, які відповідають тенденціям розвитку юридичного бізнесу – правовий бізнес-консалтинг, корпоративне право, контрактне (договірне) право. Представники кафедри обрали найпоширеніші види юридичних практик і підготували ці напрямки з метою полегшення для студентів процесу входження до команд великих юридичних компаній. Ми виходили з того, що спеціалізації треба наповнити матеріалом таким чином, щоб у студента не виникло відчуття дежавю, з огляду на знання, отримані на бакалавраті. Магістратура має слугувати для поглиблення існуючих знань та засвоєння абсолютно нових – бакалаврат же дає базові, основні знання.
Є низка перспективних напрямків, де може розвиватись студент. Вони знаходяться на перетині публічного і приватного права і в них неможливо бути експертом без знань цих галузей. Наприклад, енергетичне право. Здавалось би, продаж енергії – це питання переважно приватного права, але держава також регулює (встановлює обмеження, заборони) цей ринок, що породжує публічно-правовий елемент. Наш факультет ще на шляху до формування справді потужної спеціалізації з енергетичного права. Сьогодні ще немає жодного системного вартісного коментаря до законодавства і правозастосовної практики у цій сфері, але суспільний запит існує. Свого часу я викладав спецкурси щодо цивільно-правового регулювання відносин у сфері енергетики, потім на факультеті було створено комплексну магістерську спеціалізацію, до якої долучилися колеги з кафедри господарського, адміністративного права. Я не хотів виникнення ефекту дублювання, тому і зійшов із цього шляху. Але напрям, безумовно, перспективний – з точки зору науки та практики. Що стосується інших сфер, то це спортивне право (потрібні якісні курси на стику національного та міжнародного права), а також IT-право.
Зауважу, що корисно було би перейняти німецький досвід і детальніше диференціювати цивільне право. У Німеччині ви не знайдете комплексний підручник із цивільного права – існують окремі підручники з речового, зобов’язального, сімейного, спадкового права і звісно ж, вступу до курсу цивільного права. Не потрібно продукувати тисячі сторінок величезного підручника, потрібно структурувати (інституціоналізувати) цей величезний курс і це дуже спростить підготовку бакалавра. Крім того, має бути визнана за належне спеціалізація вчених відповідно до цієї структури. Ми не маємо такого роду ретельної деталізації інститутів цивільного права. Німецькі колеги вважають, що чимало питань у нашій цивілістиці досліджені дуже поверхнево, оглядово – це теж позначається на юридичній практиці і зокрема, судовій.
Сподіваюся також, що у майбутньому кафедри співпрацюватимуть у межах магістерських спеціалізацій. Про що я? Розглянемо договірне право. Я упевнений, що магістрам було би цікаво чути не лише про суто цивілістичні позиції з цього питання, а і про вплив укладення договорів на податкові аспекти діяльності компаній. Факультет має дати відповідь на питання, як упровадити таку комплексність у викладанні і у той же час не вдарити по кількості викладачів і забезпечити їх достатнім обсягом аудиторного навантаження.
- Ви є автором багатьох досліджень на тему місця медичного права у системі права України. Які вбачаєте перспективи його розвитку надалі?
- Інтерес на нашому факультеті до медичного права, на щастя, крокує поряд із державними пріоритетами, адже охорона здоров'я, складовою якої я вбачаю медичне право, також є одним із них. Це право на факультеті розглядається як сукупність спецкурсів, які викладаються фахівцями кафедр цивільного та адміністративного права. Якщо говорити про моїх кафедральних колег, то вони висвітлюють для магістрів цивільно-правові аспекти медичного права та особливості договорів у сфері медицини. Наскільки мені відомо, кафедра адміністративного права надає можливість на бакалавраті слухати спецкурси з публічно-правових аспектів медичного права.
Мені хотілося б брати участь у створенні комплексної саме магістерської спеціалізації, бо не певен, що її варто упроваджувати для студентів-бакалаврів. Не можна забувати і про фармацевтичне право, яке сьогодні, як на мене, свідомо гальмується у своєму освітньому розвиткові, бо немає бачення, чи включати його до спецкурсу з медичного права, чи зафіксувати як окремий. У своїй викладацькій практиці я не обмежуватимусь лише аспектами надання медичних послуг, а намагатимусь знайомити їх із фармацевтичним правом. Фармація є третім за обсягом ринком у світі за критерієм капіталізації. Він цікавий як для виробників нових фармацевтичних препаратів, так і для виробників їх копій (модифікацій). Чимало юридичних компаній спеціалізуються саме на послугах у сфері фармацевтичного ринку, тож передумови для освітнього розвитку є.
- І наостанок – як віднайти баланс між поєднанням у своїй діяльності юридичної практики та науки?
- Ця проблема балансу між теорією так практикою схожа з питанням вічного двигуна (посміхається). Я прихильник формули, згідно з якою немає кращої практики, ніж якісна теорія. Переконаний, що спрямування юридичного факультету відразу з першого курсу винятково на спеціалізацію не є перспективним. Значення бакалаврату саме у базових знаннях, як ми вже згадували. Вирішити проблему нібито недостатньої практичної підготовки наших випускників можна значною мірою звернувшись до німецької методики підготовки юристів. Вона розрізняє суто академічну (університетьку) підготовку та практичну; остання полягає у підготовці до складання другого державного іспиту. Лише після цього випускник юридичного факультету отримує право на юридичну практику. При цьому в Німеччині реалізується принцип "повного юриста" – склавши цей другий іспит, він отримує доступ до всіх основних видів юридичної професії – державної служби, суддівського, прокурорського, адвокатського фаху. Існує і спрощений варіант спеціалізації юриста – юрисконсульта підприємств – підготовлені за такою системою правники не можуть представляти клієнтів у суді, але можуть консультувати. Тут іде мова про вузи, де більше уваги зосереджують на економічних аспектах.
Німці з першого курсу вчаться на практичних заняттях вирішувати конкретні поставлені юридичні задачі (казуси). Вони кладуть в основу сократівський метод – студент вирішує казус за кейс-методом, вчиться критично мислити та аналізувати матеріал, виходячи з принципу "від загального до особливого", з дотриманням чітко визначених етапів вирішення казусу. Також на підсвідомому рівні у них закладаються алгоритми вирішення юридичних задач. І ця методика сягає корінням у німецьку дисциплінованість. Вона ж використовується і суддями під час ухвалення судового рішення у справі, виявляючи недоліки у позиціях сторін спору, у позовних заявах. Нашій юридичній освіті необхідне запозичення певних німецьких моделей і Центр німецького права нашого факультету саме працює у цьому напрямі. Другим фактором є рівень атестації – якість проведення державних іспитів. У Німеччині державні іспити приймає державна атестаційна комісія, до складу якої зазвичай не входять професори (викладачі) університетів, де вчився студент. Така комісія створюється Міністерством юстиції, яке і контролює атестацію. Зрештою, на сьогодні в Україні існують самостійні системи практичної підготовки і допуску до професії – для суддів (Національна школа суддів), прокурорів (Національна академія прокуратури), адвокатів (кваліфікаційні комісії адвокатури). Ми не маємо втілення принципу "єдиного юриста", тому варто подумати над ним. Німецькі колеги проходять 5 періодів (стажувань) під час практичної підготовки, працюючи асистентами у суді, в адвокатурі, на держслужбі, у науковій сфері і лише потім складають підсумковий (другий державний) іспит. Ми не маємо такого універсального підходу і його упровадження могло би сприяти рівню практичної підготовки випускників.
Наголошу і на тому, що конче потрібно розробити єдиний державний стандарт юридичної освіти, щоб зробити випускників конкурентоспроможними, у тім числі, і на міжнародному ринку. Безліч вузів готують юристів, але студенти вчаться за якісно і кількісно різними програмами. Держава обов’язково повинна попрацювати у цій сфері.
Дякуємо за чудовий продуктивний діалог пану професору! Пропонуємо традиційний для наших співрозмовників бліц.
1. Три позитивних явища у вітчизняній правничій науці.
Перше, що я хочу зазначити, – це розмивання інформаційної блокади, містечковості. Наукова спільнота розуміє, що не можна орієнтуватися лише на здобутки радянської науки. Професори вчать мови, опановують особливості права європейських країн.
Друге, що характерне, – це співпраця науковців із судовими органами, проведення спільних заходів, що збагачують досвід суддів та формують їхній правовий світогляд. Крім того, підвищується авторитет науки в очах суддів.
Третє явище – це те, що зараз, зокрема, на нашому факультеті і в університеті обговорюється питання щодо реформування системи НДЧ (науково-дослідних частин) на факультетах (інститутах). При цьому дискутується два альтернативних підходи: підпорядкування кафедр у частині наукових досліджень самим факультетам/інститутам, або науково-дослідній частині університету. На мою думку, заслуговує німецький досвід вирішення цього питання, коли завідувач кафедри є одночасно директором відповідного наукового інституту чи центру в структурі факультету та університету, які лише координуються НДЧ університету..
2. Три позитивних явища у вітчизняному юридичному бізнесі.
Наголошу на таких речах. Ми маємо змогу знайомитись із різними рейтингами розвитку юридичних компаній у профільних виданнях. Я не є їхнім великим прихильником, але мені до вподоби, що поруч із рейтингами є якісна аналітика стану речей у світі юридичних послуг. Ця інформація дуже корисна для споживача.
Також – динамічність ринку юридичних послуг. Зараз він іде шляхом поглиблення спеціалізації – компанії не намагаються охопити всі сфери, йдучи шляхом економності та оптимізації власних ресурсів.
Прагнення до співпраці з іноземними партнерами. Хоч і зараз наші компанії дещо маргінальні на тлі західних, але тенденції ведуть до того, що великі міжнародні компанії зайдуть на наш ринок і посилять конкуренцію. Зараз ми маємо інноваційні підходи, інвестування коштів у програмне забезпечення, цільові проекти – усе це під впливом віянь міжнародного ринку.
3. Три наставники, які здійснили вирішальний вплив на Ваше становлення.
Хочу виокремити двох своїх наукових вчителів – професорів Лідію Костянтинівну Воронову та Наталію Семенівну Кузнєцову, з якою ми сьогодні плідно продовжуємо працювати. Я особливо високо ціную їхню допомогу у моїх перших наукових кроках на етапах підготовки монографії та захисту кандидатської дисертації – і це у ті часи, коли я на науку я дивився значною мірою як на хобі. Ці люди заклали у мені основи ідеологічних поглядів саме як науковця.
І безперечно – Опанас Андронович Підопригора, якого я згадую з теплотою як викладача та корифея, у якого я переймав мудрість. Він був дуже цікавою особистістю, видатним фахівцем, талановитим викладачем, який не боявся казати правду, підтримати молодого вченого.
4. Три головні Ваші вимоги до студентів.
По-перше, не бути нахабою та фривольною особою, а мати культуру спілкування. По-друге, я поважаю студентів, які щиро зацікавлені у праві та нових знаннях. Підсвідомо мені вдається їх виділити і мені цікаво з такими працювати, але при цьому я завжди намагаюсь орієнтуватися на весь студентський колектив. По-третє, студент має зрозуміти мету свого навчання на факультеті. Лише через проходження деяких випробувань він має прийти до цього розуміння, системно та постійно працюючи над собою – з 1 по 6 курс. Саме такі люди найбільше досягають у житті, і не обов’язково це мають бути випускники з відзнакою.
5. Три поради для випускників юридичного факультету і тих, хто скоро ними стане.
Старайтесь усвідомити, що не слід завчати матеріал, необхідно його розуміти і "проживати". Не допускайте самовигорання – в міру сприймайте поставлені завдання та зосереджуйтесь на тому, що саме для вас цікаво та потрібно. І нехай студенти швидше знайдуть улюблену сферу та припинять себе силувати ретельно вчити те, що їх ніскільки не приваблює.
Ніколи не забувайте, звідки ви вийшли, підтримуйте зв’язки з викладачами, університетськими друзями! Ваші професійні успіхи для нас, учителів, є лише приводом щиро порадіти за вас!
Підготував Я. Тарасенко.
Авторські права на фото належать Р. Майданику, В. Макоді, Б. Воєводіну.