Олена ОРЛЮК: "До розуміння інтелектуальної власності слід підходити уже на рівні шкільної освіти, якщо не раніше…"

Інтерв'ю з академіком НАПрН України, завідувачем кафедри інтелектуальної власності Оленою Павлівною Орлюк

"НА ВІДМІНУ ВІД БАГАТЬОХ ІНШИХ СФЕР, ПРАЦЮЮЧИ В ІР, ВИ НЕ ВІДЧУЄТЕ ВТОМИ ТА ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРАННЯ ВІД ПОСТІЙНОЇ РУТИНИ"

- Олено Павлівно, сфера Вашої діяльності дуже багатогранна – однак протягом останніх років Ви усе більше віддані галузі інтелектуальної власності. Що стало причиною такого всепоглинаючого захоплення цією сферою?

- Для мене сфера інтелектуальної власності (далі – ІР) та професійне зайняття нею постали у моїй кар’єрі доволі неочікувано. Бо коли я захистила докторську дисертацію з фінансового права (у Харківському національному університеті імені Ярослава Мудрого, на той момент – Національній юридичній академії) у молодому віці (бо було лише 32 роки), зрозуміла, що настав час додати якусь нову сферу до кола своїх наукових і практичних інтересів. Я дуже багато років свого життя віддала вивченню проблем фінансів, консультувала Національний банк України, профільні комітети у Верховній Раді України, долучалася до європейських міжнародних проектів… Буквально через півроку після захисту мені запропонували приєднатися до Інституту інтелектуальної власності, який я маю честь очолювати зараз. Враховуючи мої моральні зобов’язання перед Харковом, я вирішила, що треба хоча би спробувати себе у цій сфері і увійшла до цього інституту як заступник директора з наукової роботи. На той момент не погано розуміла, що таке авторське право (але переважно з позицій автора – бо писала підручники та навчальні посібники, мала власні монографії, публікації), однак жодною мірою не уявляла нічого іншого у сфері ІР, адже коли сама навчалась у Київському університеті, то ніяких подібних навчальних курсів не слухала. В Інституті було чимало проблем, які необхідно було оперативно вирішувати. І коли за рік запропонували посаду директора Інституту, я погодилася, оскільки усвідомлювала, що можу ще багато чого змінити. 

Таким чином, можна сказати, що з весни 2004 року сферою ІР я займаюся постійно. Раніше я поєднувала для себе фінансове право та ІР, але зараз саме останній віддаю більше часу, хоча й намагаюся не полишати фінансово-правові дослідження. Чим цікава ця галузь? Чим більше я працюю у ній, тим більше бачу перспектив і можливостей. Своїм студентам я завжди говорю, що на відміну від багатьох інших сфер (нотаріальна діяльність, супроводження господарської діяльності тощо), працюючи в ІР, ви не відчуєте втоми та професійного вигорання від постійної рутини, що накопичується роками. У цій же сфері перед вами щодня постають якісь нові виклики. За рахунок того, що вона пронизує чи не будь-яку галузь людської життєдіяльності – Інтернет, книговидання, fashion-індустрію, інноваційну сферу тощо – вона ніколи не втратить актуальності та залишатиметься насиченою  проблемами, які має розв’язувати юрист. Наприклад, для нашого суспільства надзвичайно актуальною є питання плагіату, до вирішення якої ми з колегами постійно залучені, у т. ч., на рівні судової експертизи. У контексті сільського господарства, національної безпеки та оборони (наприклад, ІР на військові розробки), імпортно-експортних операцій ІР також не втрачає своїх позицій – отже, юрист у цій царині не просто не залишиться без роботи, він не залишиться без цікавої та не рутинної роботи. Тим більше, з урахуванням того, що суспільство входить в епоху 4-ої, вже  технологічної революції, яка вся побудована на ІР. Я бачу, як багато нової інформації вивчають мої колеги з Інституту та кафедри й бачу, як вони йдуть уперед – тому про жодну стагнацію, яка так часто спіткає юристів, не можемо й говорити. 

- Можливо, були якісь особистості, що Вас зацікавили у цьому напрямку, мотивували до праці у сфері ІР?

- Звичайно, були. З одного боку, я знала провідних науковців, які присвятили роки свого життя саме сфері ІР. Наприклад, Опанас Андронович Підопригора, який останні роки свого наукового шляху присвятив саме цій сфері й увійшов до основоположників цього інституту як складової національної школи цивілістики; багато з його ідей у сфері ІР знайшли своє відбиття у Цивільному кодексі України. З іншого боку, я безмежно вдячна колективу НДІ інтелектуальної власності НАПрН України, до якого я прийшла свого часу. Адже якби не їхня підтримка, не спільне палке бажання розвивати цю сферу та створити потужну наукову інституцію, яка би нею займалася в Україні, я би не знайшла для себе сили залишитися там надовго. На мій погляд, на сьогодні в Інституті зібрані найкращі фахівці країни – адже цей колектив підбирався багато років. Мій заступник Олександр Федорович Дорошенко, який фактично другим в Україні долучився до судової експертизи у сфері ІР, сьогодні є, мабуть, найкращим судовим експертом у нашій країні у цій галузі. Григорій Вікторович Прохоров-Лукін, який започатковував цей напрям під час роботи у Київському науково-дослідному інституті судових експертиз при Міністерстві юстиції України, також давно обрав колектив нашого Інституту в якості місця своєї постійної діяльності. Не можу не згадати й Петра Антоновича Боровика, який є патентним повіреним з великим стажем, досвідом, надзвичайно широкою практикою, і багато років був віце-президентом Асоціації патентних повірених України. Те ж саме я можу говорити про інших наших співробітників, що є найкращими з питань ІР та охорони сортів рослин, пошуку балансу у дотриманні прав людини у сфері охорони здоров’я та ІР, національної оборони, біобезпеки, дотримання прав на об’єкти патентного права та засоби індивідуалізації, авторського права. Отже, як бачите, ми намагаємося об’єднати під лавами нашого колективу справді найкращих фахівців, адже з ними маєш надзвичайно більше натхнення та мотивації до улюбленої справи – більш того, я постійно у них вчуся. Адже добре розумію, що все ще так мало знаю у цій сфері. 

Окрема подяка – колективу нашої кафедри інтелектуальної власності КНУ, під лавами якої зібралися молоді, креативні, завзяті педагоги, які постійно намагаються опанувати нові знання у сфері ІР, покращити свій досвід завдяки іноземним стажуванням та викладанню за кордоном й продовжувати запроваджувати цей досвід у викладанні нашим студентам. 

- Як Ви оціните стан правової охорони та захисту прав на об’єкти ІР?

- Цю проблему варто розглядати у декількох аспектах. Ми перебуваємо на стадії кардинального реформування сфери інтелектуальної власності у частині законодавчого забезпечення, у першу чергу виходячи з необхідності виконання Угоди про Асоціацію – ми нарешті дійшли до того, що підготовлені зміни до всього спеціального законодавства. Низка законопроектів знаходиться у профільному комітеті Парламенту, вони вже схвалені й будуть виноситися на розгляд Верховної Ради України. Деякі проекти розглядаються у профільному міністерстві (МЕРТ), після чого подаватимуться до парламенту. Якщо усе складеться вдало, то наступного року ми можемо отримати цілком реформоване законодавство у сфері ІР, починаючи від окремих норм Цивільного кодексу України та закінчуючи спеціальними законами. Сподіваюся, нарешті вдасться прибрати колізії, які існують поміж ними упродовж понад 10 років, а також унормувати цю сферу тими правилами, які потрібні для нормальної співпраці з Європейським співтовариством.

Що стосується захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності, то на порядку денному стоїть впровадження низки механізмів, які сприятимуть поліпшенню ситуації у сфері ІР. Наприклад, це стосується внесення змін до патентного законодавства, що вже розроблені, у тому числі з метою усунення такого ганебного явища як "патентний тролінг" (при тому, що вітчизняний тролінг навіть за змістом відрізняється від його стандартного розуміння у світі). 

У рамках судової реформи найближчим часом має бути створений Вищий спеціалізований суд з питань інтелектуальної власності, який буде займатися розглядом відповідної категорії спорів – безумовно, такий крок цілком підтримується сферою ІР. Про такий суд говорили уже багато років і неспроста. Тому що судді повинні мати належну кваліфікацію у сфері ІР, аби потім не продукувались, я би сказала, жахливі рішення для сфери правозастосування (наприклад, що зобов’язували реєструвати торговельні марки, які не можна реєструвати в принципі, або стосовно визнання робіт, у яких спеціалізовані органи виявляють плагіат, кваліфікаційними дисертаційними дослідженнями із необхідністю присудження відповідних наукових ступенів). Такі питання мають розглядати професійні судді, й світовий досвід роботи патентних судів є яскравим підтвердженням життєздатності даного твердження.

З іншого боку, ми прикладаємо багато зусиль до того, аби запровадити у законодавстві з промислової власності (це відображено у відповідних законопроектах) можливість використання процедур pre-grant patent opposition and post-grant patent opposition. Є позитивний досвід інших країн, зокрема, Італії, які вже до цього вдалися, в аспекті наділення відповідних органів (наприклад, апеляційної палати) новими функціями, пов’язаними з  розглядом спорів у галузі ІР. Це дасть змогу значно полегшити захист прав особі, яка є добросовісним набувачем прав, у тій частині, що не потрібно буде запускати повномасштабну судову кампанію й всі побіжні процедури як єдиний спосіб захисту своїх прав. 

Згадаємо й про альтернативні способи захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності, які в Україні майже не працюють, зокрема, процедуру медіації (що у зарубіжній практиці знайшла активне й ефективне застосування). В Україні такі процеси ще важко зрушити з місця  – причому це питання не стільки законодавче, скільки ментальне. І це одна з багатьох причин, чому до розуміння інтелектуальної власності слід підходити уже на рівні шкільної освіти, якщо не раніше…

- Сьогодні чимало юристів перекваліфіковуються зі своїх звичних практик до практики ІР. На Вашу думку, який шлях складніший – відразу здобути освіту за спеціальністю "Інтелектуальна власність" чи у ході практичної діяльності перевчитися?

- Гадаю, що це питання абсолютно суб’єктивне й кожен має сам для себе його вирішити. Лише зараз наше суспільство приходить до того, що навчатися в принципі необхідно протягом усього життя. Ти можеш обирати форму такого навчання, але у будь-якому разі, щоб відповідати вимогам сьогодення, необхідно увесь час підвищувати свій рівень. Раніше, до реформи вищої освіти, для юристів було справді два напрямки підготовки з інтелектуальної власності – у межах магістратури з цією спеціалізацією за спеціальністю 081 "Право" та у межах підготовки магістрів специфічної категорії "Інтелектуальна власність". Зараз ситуація змінилася – відповідні специфічні категорії ліквідовані й переведені або у царину підготовки з права, або з управління. Ми зараз розглядаємо перспективу, аби заснувати напрям підготовки магістратури з управління інтелектуальною власністю, об’єднавши цей напрямок із зусиллями фахівців з економічного факультету. 

Нині наша кафедра випускає магістрів права і  магістрів права з інтелектуальної власності. Перші готуються за програмою, в якій інтелектуальна власність перебуває суто у межах юридичних дисциплін, других ми готуємо окремо на базі будь-якого диплому бакалавра й вони отримують диплом зі спеціальності 081 "Магістр права з інтелектуальної власності". Це міжгалузева магістерська програма, під час якої вони прослуховують курси з права, економіки, управління, маркетингу тощо. Раніше ми набирали магістерські групи на цю спеціальність із абсолютно різними напрямами підготовки за рівнем бакалавра та з різних вишів, й у нас виходив цікавий конгломерат з юристів, філософів, маркетологів, істориків, психологів, айтішників тощо – і з такою різноманіттям спеціальностей було дуже цікаво працювати. Зараз, як ви усі знаєте, обов’язковим є іспит із права, а отже, хоч і кількість та чисельність груп з інтелектуальної власності істотно збільшилась, майже усі вони поголовно – юристи (бо іншим спеціальностям допоки дуже важко підготуватися до вступного іспиту з юриспруденції, не вивчаючи права). Саме це спонукає нас до пошуку нових проектів підготовки, у тому числі й пошуку нових європейських партнерів для спільних магістерських програм (зараз у нас навчається перший набір магістрів спільно з Литвою). 

Однак незалежно від того, коли та як отримали освіту, однозначно можу сказати, що працювати у сфері ІР без належної спеціальної підготовки непросто. Юрист може супроводжувати певні процеси у цій сфері, але без додаткової освіти йому буде важко і це позначиться, у першу чергу, на якості обслуговування клієнта (юрист, який є патентним повіреним, має добре розумітися на якості підготовки заявок для реєстрації відповідних об’єктів інтелектуальної власності; супроводження угод з ІР має здійснюватися з розумінням таких процесів, як оподаткування операцій з ІР, бухгалтерський облік, оцінка тощо). Тобто, об’єктивно є такі речі, які не можуть увійти у класичну програму з підготовки юриста, однак мають бути опановані юристом, що спеціалізується у сфері ІР.

"БУДЬ-ЯКА НОВА СПЕЦІАЛЬНІСТЬ У МЕЖАХ ФАКУЛЬТЕТУ ПОТРЕБУЄ, ПЕРШ ЗА ВСЕ, ФАХОВОГО ПІДХОДУ, ЯКЩО ВУЗ БАЖАЄ НЕ ПРОСТО ВИДАВАТИ ДИПЛОМИ СУМНІВНОЇ ЯКОСТІ" 

- Уявімо, що середньостатистичний український вуз який має юридичний факультет, хоче запровадити повноцінне навчання для студентів за цією спеціальністю. Які ресурси потрібні і які кроки слід здійснити для реалізації такої цілі?

- Будь-яка нова спеціальність у межах факультету потребує, перш за все, фахового підходу, якщо вуз бажає не просто видавати дипломи сумнівної якості, а зробити свого студента конкурентоспроможним на ринку праці. Неякісна підготовка майбутнього юриста – це не тільки його власна проблема, але, у першу чергу, проблема тих, хто користується його освітніми послугами, тобто студентів. Наскільки важко готувати фахівців з інтелектуальної власності? Треба шукати фахівців – викладачів й практиків. Ні в якому разі не можна обмежитися виключно теоретиками. Це, на мій погляд, головне. Стикаючись раніше й зараз із написаними дисертаційними дослідженнями, я відразу можу помітити, коли автор не працює у практичній сфері. Часто пишуться такі речі, що є просто відірваними від практики або навіть шкідливі для неї. Тому, коли ми формували склад нашої кафедри, то звертали увагу на практичний досвід наших викладачів. Приміром, цією весною захистив дуже цікаву докторську дисертацію Анатолій Олександрович Кодинець, який є також патентним повіреним. Інші викладачі працювали у юридичних компаніях, у яких є практика ІР, хтось викладав в іноземних вузах, хтось зараз уже виходить на міжнародний рівень і залучається до відповідних проектів. І хоча й досі кафедра дуже молода (нам пішов лише 4-й рік), про кожного з наших кафедралів я готова говорити дуже багато хороших слів, адже вони на це справді заслуговують.

Мені також дуже пощастило і за це я вдячна рідному університету, що мала змогу долучити найкращих фахівців із НДІ інтелектуальної власності до процесу становлення й розбудови кафедри інтелектуальної власності на нашому факультеті. В Інституті відбувається багато фундаментальних досліджень, але усі вони нерозривно пов’язані з практичною сферою у галузі ІР. Тому працівникам Інституту завжди є чим поділитися зі студентами, які вивчають відповідні курси з інтелектуальної власності. Це, у тім числі, патентні повірені, судові експерти, адвокати, які працюють у нашій царині. Не можу не згадати й нашого аспіранта Костянтина Зерова (нині він вже підготував дисертацію з проблем авторського права в Інтернеті), який свого часу ініціював й виступив співзасновником Клубу інтелектуальної власності, що вже працює 4 рік поспіль й відкритий для усіх, хто цікавиться сферою ІР. Ми долучаємо до діяльності Клубу провідних фахівців у сфері ІР й вони діляться з молодими колегами своїм досвідом, аналізують непересічні кейси. Якщо раніше ми просили, аби до нас прийшли, то тепер до нас самі ж бажаючі уже стають в чергу (посміхається). Отже, я дуже задоволена, що практикуючі юристи також підтримують популяризацію знань у сфері ІР в Україні. 

- А як, на Вашу думку, вплине на практику у сфері ІР поява таких речей, як патентний бот, що виник буквально місяць тому?

- Я гадаю, що це дійсність, яка має місце. Але я не впевнена, що за патентним ботом майбутнє, тому що функція патентних повірених – не механічна дія. Кожного разу, коли ти оцінюєш об’єкт інтелектуальної власності, перспективи його існування, потреби клієнта, якому потрібна охорона прав на відповідний об’єкт, то слід зважати на те, що супровід цього процесу вимагає не просто професійних знань, але й, певним чином, творчих навичок щодо розуміння суті об’єкту, пошуку його аналогів тощо. А те, як зараз працює бот, дозволяє сказати, що він перекриває лише невеличку частку того процесу, який має відбуватися упродовж підготовки заявки на реєстрацію. Реалії такі, що це явище однозначно існуватиме у перспективі, скоріш за все виникатимуть нові можливості використання штучного інтелекту не лише в юридичній сфері, але й в ІР. Але я не вбачаю, що фахівець у сфері ІР почне швидко поступатися своїм місцем штучному інтелекту (боту). Це не технічна діяльність. На мій погляд, основна роль у юридичних процесах у сфері ІР усе одно має лишитися за людиною, а бот може виступити хіба що асистуючим фактором. 

Звичайно, ми не можемо знати, що буде років за 50… Півтора роки тому я була присутньою у Сеулі, де бачила короткий фільм про майбутні технології. Під час його демонстрації усіх глядачів змусили вимкнути свої телефони та заборонили робити будь-які записи, бо нам демонстрували суспільство, де технології відіграють головну роль. І це було надзвичайно цікаво. Однак, на мій погляд, розвиваючись технологічно, не варто забувати про самобутність людини та її духовний аспект життя, який не може бути замінений жодною технологією.

-  Так само динамічним, як і ІР, є галузь фінансового права, з якою Вас теж чимало пов'язує. Як Ви оціните динаміку розвитку цієї сфери? Адже зараз предмет фінансового права постійно розширюється на противагу його застарілому звуженому розумінню.

- Я скажу, що сьогодні фінансове право інше навіть порівняно з початком 2000-х років, не те, що із радянським періодом. Дуже рада цьому, адже раніше це право зводилось переважно до бюджетного, значно менше уваги приділяли податкам, державному кредиту тощо.  Сьогодні фінансове право має кілька напрямків, які потужно розвиваються. Приміром, сфера банків та валюти уже нині має безліч запитів до галузі фінансового права щодо регулювання тих же криптовалют. І ми не можемо спрогнозувати, як зміниться правова природа самої валюти за кілька років. Надвелика кількість актуальних питань існує у сфері оподаткування – наприклад, стосовно трансфертного ціноутворення, ПДВ тощо. 

Більш того, на сьогодні нарешті набирає обертів бюджетна децентралізація (над цією проблематикою я свого часу також активно працювала, у т.ч., у рамках проектів ОБСЄ). Якби Україна ще на початку 2000-х років пішла цим шляхом, то сьогодні ми мали б інше місцеве самоврядування, надзвичайно потужне, та іншу державу. Україна має повернутися до історичних своїх витоків у частині ролі самоврядування та сили територіальних громад, адже, зокрема, у нас був досвід активного розвитку сильних міст із Магдебурзьким правом, який був втрачений у часи імперського режиму на наших теренах.

Тому я впевнена, що фінансове право розвиватиметься обов’язково й надалі – і в аспекті динамізму його можна порівняти з правом інтелектуальної власності. Ці галузі є динамічними й у світовій практиці – у них постійно ідуть пошуки та відбуваються перетворювальні процеси з тією метою, аби право не було гальмом для нових змін у суспільному житті. Існує також чимало проблем і на стику площин фінансового права та ІР – наприклад, у напрямі оподаткування операцій з ІР. Свого часу ми розробляли зміни до Податкового кодексу у цій частині, які поки ніяк не можемо донести до парламентарів. Відзначу, що в обох згадуваних галузях нарешті пишуться дисертаційні дослідження справді практичного спрямування та застосування. Ураховуючи нинішню ситуацію в країні, створене справді хороше підґрунтя для перетворень та, перш за все, розробки їхніх теоретичних підвалин. 

"СТАГНАЦІЯ НАУКИ В УКРАЇНІ ВИКЛИКАНА … НАДЗВИЧАЙНО НИЗЬКИМ РІВНЕМ ФІНАНСУВАННЯ ТА ВІДСУТНІСТЮ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ, СПРЯМОВАНОЇ НА ПІДТРИМКУ НАУКИ"

- Вивчаючи Ваш життєвий шлях, можна знайти чимало асоціацій, робочих та експертних груп, членом яких Ви є. Скажіть, будь ласка, як людина, що працює у складі таких утворень – чи реалізовують сповна свій потенціал такі колективи?

- Існує думка про їхню низьку якість, і така думка не безпідставна. Бо наприклад, громадські ради, які існували при міністерствах, починаючи з 2010-2011 рр. здебільшого втратили практичний сенс свого існування. На сьогодні я сподіваюсь, що професійні ради та робочі групи при органах публічної влади матимуть велике значення знову. Адже з урахуванням розгорнутого процесу реформ у державі необхідним є значний кадровий потенціал для їхньої розробки та втілення. Міністерства не мають потрібної кількості професіоналів для цього – це одна з проблем виконавчої влади. У робочій групі завжди зібрані представники різних сфер – права, економіки, бізнесу. Ці люди знають проблеми і теорії, і практики, тому цей сплав загалом дуже ефективний у процесі своєї діяльності. Питання у тому, як будується діяльність такої групи… Також одна з проблем діяльності таких груп – це упровадження результатів їхньої роботи. Дуже багато ініціатив уже мають вигляд проектів законів, однак поки що їхній розгляд і прийняття гальмується. Часом лобіювання окремого інтересу над кінцевим результатом реформи у певній сфері – це вже питання до депутатського корпусу. Втім, немало депутатів справді наполегливо працюють, у тому числі й над нашими спільними ініціативами, тому однозначно не можна критикувати усіх поголовно. Що варто точно зрозуміти, то це те, що нічого не відбувається дуже швидко (й реформи у тому числі), і затримки відповідних процесів у всіх ешелонах влади – це об’єктивна реальність. Реформу за рік дістати неможливо. Тому важливо не просто працювати з професіоналами у межах таких робочих груп чи рад, а й шукати надійних союзників, й долучати спільно зусилля до реального, практичного втілення  напрацювань групи. Загалом мені здається, що свій потенціал такі утворення однозначно не реалізували (якби ситуація була зворотною, то сьогодні такі групи не були б потрібні, адже більшість проблемних питань уже була б урегульована законодавчо, що є утопією). Проте скажу й таку річ, що сьогодні багато робочих груп чи експертних рад вчаться справді працювати й працювати ефективно, а не займатися імітацією діяльності та пустими балачками. Наприклад, у рамках євроінтеграції, у складі МОН документально оформлюється робота групи  щодо розробки Карти входження України до Європейського наукового простору, й працювати у ній дуже цікаво. І таких прикладів можна назвати далеко не один десяток.   

- Можете пригадати особливо пам’ятні випадки з Вашої практики, коли позиція консультативних рад і подібних структур мала вирішальний вплив на прийняття владного рішення якимось публічним органом?

- На базі нашого Інституту протягом тривалого часу працювала робоча група стосовно розробки змін до законодавства про наукову та науково-технічну діяльність. Пізніше вироблений законопроект переробляли на рівні МОНУ. А коли проект закону був поданий до парламенту, до профільного комітету, то ми змогли вже там довести доцільність закріплення багатьох понять, які сьогодні прописані у відповідному Законі України "Про наукову і науково-технічну діяльність", що нами розроблялися. Шкода, що прийнятий закон реалізується дуже повільно, а потрібні для його втілення підзаконні акти не розробляються так швидко, як би хотілося. Хоч я й критикую те, як відбувається реформа науки, але маю відзначити, що її однозначно потрібно було починати, аби не поглиблювати процес стагнації. Стагнація науки викликана в Україні, багато в чому, надзвичайно низьким рівнем фінансування та відсутністю державної політики, спрямованої на підтримку науки. Абсолютно не компетентно буде стверджувати, що те ж фінансування наука повинна знайти суто завдяки міжнародним грантам чи підтримці національного бізнесу, особливо в умовах тотальної кризи. Це не відповідає практиці провідних країн світу, де уряди у тих чи інших формах інвестують в науку, бо вбачають за нею майбутнє. Але й наша наука має розуміти, що так як було, вже не буде. І слід зосередитися не лише на наукових розробках, але й на популяризації науки у суспільстві, на комерціалізації результатів наукової діяльності. Наука потребує піару, маркетингових ходів. Потрібні нові кадри – тому я завжди підтримую  ініціативну молодь, яка шукатиме нові шляхи та кроки для розвитку Інституту, в якому ми усі разом працюємо. 

- Наш факультет має чимало схожих угруповань – Центр німецького права, американського, польського, медичного, інтелектуальної власності. Які Ви бачите нові віяння та тенденції у науковому та практичному житті факультету після їхньої появи?

- Я підтримую ці ініціативи. Слід відзначити, що найбільше реалізує свій потенціал Центр німецького права, починає активно до цього долучатися Центр американського права. Інші лише нещодавно створені й почали працювати. Але їхнє існування та діяльність – безумовний плюс. Так, я вбачаю позитивні моменти в плані академічної мобільності, співпраці з міжнародними інституціями, вузами, у створенні нових можливостей та партнерських зв’язків для студентів та викладачів нашого університету… Ідея Центру інтелектуальної власності полягала у вирішенні відразу кількох завдань. З одного боку, це майданчик для студентів та залучення їх до практики (те, що має надавати підготовка на магістратурі). З іншого, ми стараємося поєднати потенціал не лише студентів й працівників Київського університету, а й інших наукових інституцій та вузів, у тому числі й європейських, аби створити у підсумку унікальні проекти. Деякі з них народжуються у процесі співпраці зі студентами. Наприклад, ми готуємо проект на основі магістерських досліджень випускників попередніх років стосовно народних ремесел України – сподіваємося, що скоро світ побачить новий збірник із унікальним контентом щодо нетрадиційних об’єктів ІР. Більш того, ми стараємося відряджати наших студентів на різні конференції в Україні, залучаємо їх до національних конкурсів та олімпіад, підтримуємо їх ініціативи щодо доручення до навчання за кордоном. Ведемо перемовини з декількома європейськими центрами щодо цього питання. Підсумовуючи, можна сказати, що поява таких центрів на факультеті – це відкриті можливості, це сприяння якості підготовки класних фахівців та робота, спрямована на підвищення міжнародних рейтингів університету.  

- Окрім активної наукової, академічної, освітньої діяльності, Ви також приділяєте чимало часу практиці. Часто ставлю таке питання, однак – чи не заважає одне іншому і як це гармонійно поєднати?

- Відповідь буде подвійною. Я досить давно не залучалася до проектів адвокатських компаній у силу обмеженого часу. Особисто не супроводжую клієнтів уже дуже багато років і поки що повернутись у суто адвокатську площину не хочу. Але, з іншого боку, я активно приєднуюся як експерт та консультант до співпраці з державними органами, зокрема парламентом, судовими органами, профільними міністерствами; я постійно пишу наукові експертні висновки у тих напрямах, до яких залучена. З юридичними компаніями я зараз швидше обговорюю фундаментальні питання щодо розвитку тих чи інших напрямів у ІР, а також проектів у сфері популяризації знань з ІР. Бо поєднати усе, на жаль, у мене часу не вистачає. Втім, без практики фахівцем з інтелектуальної власності бути неможливо.  

Дякуємо пані Олені за продуктивну й стимулюючу до роздумів розмову і на фінал, як завжди, пропонуємо бліц-опитування. 

1. Три принципи, на яких має будуватися юридична освіта в Україні, зокрема у сфері ІР.

Фаховість викладацького корпусу. Практичний досвід викладачів. Виховання поваги до інтелектуальної власності.

На останньому трошки більше зупинюсь. Зі своїми магістрами я зіштовхнулась цього року із жахливим явищем. Коли заборонили доступ до VK та Однокласників і ми почали обговорювати цю проблему, я почула, що студенти здебільшого не підтримують такий крок у зв’язку з тим, що вони більше не зможуть користуватися легкодоступним, хай і піратським,  контентом. Це справжній дисонанс, коли майбутні фахівці з інтелектуальної власності позитивно говорять про піратський контент. Наша молодь до цього звикла дуже швидко, і це справді біда. Але від цього можна й відвикнути, хоча це потребує великих спільних зусиль, зокрема й на рівні державних політик.

2. Три книги, які для Вас є основоположними у галузі інтелектуальної власності. 

Такі питання для мене завжди проблемні (посміхається). Читайте вітчизняні, європейські та американські курси з ІР. Це потрібно для усвідомлення множинності підходів до сутності прав інтелектуальної власності, та ті парадигми, які викладаються у провідних світових школах з ІР.  

3. Три особливі риси, якими має володіти студент, що хоче стати правником у сфері ІР.

Я виділю одну рису, важливу для всіх. Звичайно, робота над своїм професіоналізмом та постійне його підвищення. Однак професіонал завжди має нести моральну відповідальність перед собою та своїм клієнтом. Читаючи інтерв'ю відомого адвоката Яроклава Зейкана, я там вбачаю наголос на моральності юриста (адвоката) – жадоба грошей не може стояти попереду честі та гідності юриста, незалежно від того, яку галузь він представляє. Мої вчителі, у першу чергу Лідія Костянтинівна Воронова, мене вчили саме так. 

4. Три тенденції, що характерні для розвитку ІР в Україні сьогодні. 

Популяризація ІР. До цієї сфери активно долучається молодь; а вже сформовані фахівці з інших напрямів здійснюють переорієнтацію.

Галузь є дуже креативною та динамічною – вона не перебуває у стагнації. Юрист має сприймати цю сферу дуже об'ємною та багатогранною.

Працюючи у сфері ІР, можна бути водночас вузькоспеціалізованим фахівцем із широким кругозором.

5. Три поради студентам і молодим випускникам юридичного факультету.

Студентам: цікавтеся усім новим, активно навчайтесь і не зупиняйтесь на аудиторній освіті. Проблемою нашої освіти, у тому числі, є невміння займатися самопідготовкою та самоосвітою. Окремо скажу – пильнуйте власний науковий та творчий доробок будь-якого рівня щодо відсутності плагіату. Не втрачайте дух студентського братерства!

Випускникам: якісно підходьте до своїх завдань, не бійтесь нового у практиці – це шлях до вдосконалення, шукайте можливості до зростання, але не забувайте про своє наповнення й зростання і в інших сферах життя. 

Підготував Я. Тарасенко.

Авторські права на фото належать О. Орлюк.