Олеся ОТРАДНОВА: "Менеджер у галузі науки має розумітися на тому, чим управляє, - на науці"

 "НИНІШНІЙ ВИПУСКНИК АБО СТУДЕНТ НАШОГО ФАКУЛЬТЕТУ ЗМІГ БИ ВПОРАТИСЯ ІЗ ВИКЛИКАМИ ЮРИДИЧНОЇ ПРАКТИКИ ПЕРІОДУ 2000-НИХ РОКІВ"

 

- Олесю Олександрівно, офіційні джерела не дають багато інформації про Ваш шлях як юриста-практика. Однак відомо, що Ви були юридичним радником групи компаній після закінчення юридичного факультету. Розкажіть читацькій авдиторії про цей період Вашого життя.

- Я закінчила юридичний факультет 1999 року й одразу пішла працювати практикуючим правником. Я виявилася єдиним юристом у групі компаній, які займалися різноманітною діяльністю, починаючи з видобутку та постачання природного газу, виготовлення ювелірних виробів і закінчуючи торгівлею. Ці компанії я обслуговувала абсолютно з усіх питань, що виникали у процесі роботи – таким чином, попрацювала не тільки з цивільно-правовими та господарсько-правовими кейсами, а й із питаннями трудового права, права інтелектуальної власності, адміністративними процедурами та й навіть кримінальними справами.

У 2002 році я отримала свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю і почала поступово провадити невелику адвокатську практику. Більшість справ було присвячено відшкодуванню шкоди, що вплинуло і на мої наукові погляди, – темою моєї докторської дисертації стали деліктні зобов’язання. Але наприкінці 2000-них років я дещо по-іншому розставила пріоритети й прийняла рішення більше присвятити себе викладацькій та науковій роботі в університеті.

- Яким був світ юридичної практики на початку 2000-них років? Як би почувався у ньому сьогоднішній випускник юридичного факультету?

- Юридичні світи – тодішній і сьогоднішній – мають спільні та відмінні риси. Щодо спільного… Як казав герой кінофільму "Москва сльозам не вірить": "… стабільності немає…". Тодішня правнича спільнота очікувала на прийняття Цивільного, Господарського, Сімейного кодексів. 2003 року вони були прийняті, наступного набули юридичної сили, почалася перебудова юридичних процесів, зміни у судовій практиці. Сьогодні відбувається те ж саме – судова реформа, зміна процесуального законодавства. Тому вдається спостерігати чимало спільного між сучасним періодом і початком 2000-них. Щодо відмінностей скажу, що зараз є набагато більше джерел інформації, розвинені інформаційні технології, багато про що можна дізнатися одним кліком.

На початку 2000-них такого не було – за інформацією доводилося ганятися. Пам'ятаю наші друковані кодекси, куди ми вклеювали якісь нові ухвалені положення… Хоча вже тоді почала існувати система "ЛІГА:Закон", працював сайт Верховної Ради України, але не було такої швидкості й інтерактивності, як нині. Тоді ми ще не були настільки знайомі з практикою Європейського суду з прав людини, як сьогодні, коли це вже повноцінне джерело права та цілковитий тренд.

Але, в цілому, люди є люди, юристи є юристи, тому я впевнена, що нинішній випускник або студент нашого факультету зміг би впоратися із викликами юридичної практики того періоду. Хоча без гаджетів було би важкувато (посміхається).

- Якими були Ваші найзначніші перемоги у юридичній практиці?

- Одна із таких справ, що врізалася мені в пам'ять, це справа про ДТП. Людина доволі похилого віку потрапила у неприємну ситуацію, збивши п’яного пішохода, який перебігав дорогу у недозволеному місці. На жаль, пішохід помер, що потягнуло для мого клієнта серйозні правові наслідки, неприємного характеру. Було відкрите кримінальне провадження, подані позови від членів родини покійного. Але мені вдалося захистити клієнта, кримінальну справу закрили, цивільні вимоги вдалося владнати "медіативним" шляхом. Тоді я навіть не знала, що це називається "медіація", але фактично уже нею займалася. Саме цей епізод для мене запам’ятався як одна із найдостойніших для мене перемог на професійній стежині.

Щодо наукових перемог, то не можу не згадати дві мої кваліфікаційні роботи – кандидатську 2002 року та докторську 2014 року, видані монографії, статті, виступи на конференціях… Це все те, чому я завжди безмежно радію, адже сьогодні це становить найвагомішу частину мого життя.

- Ви згадували про проект ЛІГА. Відомо, що наприкінці цих же 2000-них років Ви стали співпрацювати із цією командою, очоливши їхні освітні проекти? Що це були за проекти?

- Компанія "ЛІГА:ЗАКОН" – відомий вітчизняний розробник систем інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН", які вже протягом багатьох років полегшують життя юристів, бухгалтерів, керівників. Одним із напрямів діяльності компанії було співробітництво з вищими навчальними закладами. Компанія "ЛІГА:ЗАКОН" встановлювала інформаційні системи в університети, надавала можливість користуватися ним безоплатно, забезпечувала навчальною та методичною літературою, а навчальні заклади включали модулі, присвячені навчанню користування системою "ЛІГА:ЗАКОН", у власні навчальні курси. Проект запустили й достатньо успішно реалізували.

- Зараз на посаді заступника декана Ви якраз опікуєтесь організацією наукової роботи на факультеті. Що змінилось у цьому аспекті порівняно з тим часом, коли Ви самі були студенткою?

- Змінилося багато. Насправді, сьогодні у студентів, викладачів, науковців є набагато більше можливостей займатися наукою, популяризувати її, ділитися власними здобутками. Нині кожна юридична школа України організовує принаймні одну студентську конференцію на рік. Для досвідченіших науковців їх проводять навіть більше, тож якщо є бажання спробувати себе у науці – це чудові платформи, майданчики для оволодіння тонкощами правничої галузі знань.

У часи мого студентства було дуже непросто виїхати кудись за кордон на навчання чи стажування. Нині подібних можливостей пропонується безліч. Крім того, не забуваємо про літні школи, тренінги, семінари, курси – їхнє різноманіття важко описати. Тож сьогодні за наявності бажання не знайти собі якесь науково-академічне заняття або інший спосіб підвищення кваліфікації не може хіба що повне ледащо.

- Якими якостями має бути наділений менеджер у галузі науки? Чим він відрізняється від управлінця у класичному розумінні?

- Менеджер у галузі науки повинен мати кілька основних рис, щоб бути успішним. По-перше, він має розумітися на тому, чим управляє, – на науці. Вчені не стерплять некомпетентності. Тому управлінець сам повинен бути хорошим науковцем, і якщо й не володіти тонкощами у конкретній галузі знань, то у цілому знати, що таке наука. По-друге, менеджер має розуміти вченого. Вчений – не технічний працівник. Це людина творчої, інтелектуальної праці, яка цінує академічну свободу і не покаже повної віддачі під суворим тиском. Разом із тим, і в адмініструванні науки важливими є такі поняття, як планування, проектування, виконання технічного завдання, строки, дедлайни, звіти. Тому менеджер у галузі науки повинен бути своєрідним буфером між науковцем та бюрократією, створити таку атмосферу, яка, з одного боку, сприяла б творчості, а з другого – не призводила до зривів та хаосу.

 

"САМЕ ТЕОРЕТИЧНИЙ ФУНДАМЕНТ ДОПОМАГАЄ МАЙБУТНЬОМУ ПРАВНИКУ ЙТИ В НОГУ З ЧАСОМ, БУТИ ГОТОВИМ ДО ПОСТІЙНИХ НОВОВВЕДЕНЬ"

 

- Як Ви вважаєте, що заважає українській правничій науці та освіті вийти на рівень європейської / світової? Не є таємницею, що сьогодні наука – це не лише безпосередньо дослідницька робота, а й уміння просунути результати в маси та знайти їм застосування.

- Почну з того, як просунути результати наукової діяльності та знайти їм застосування. Хочу провести певну аналогію з бізнесом. Уявіть компанію, яка займається розробкою програмного забезпечення – нехай це буде Майкрософт. У такій компанії безумовно є департаменти, що займаються виробництвом продукту (програмісти, розробники, дизайнери тощо). Але продаж результату – це завдання окремих, комерційних  підрозділів – департаментів маркетингу, PR, продажів тощо. Для просування й продажів вимагаються дещо інші знання та навички, ніж для програмування.

Так само має бути і в науці – є науковці, які проводять дослідження, мають результати інтелектуальної, творчої діяльності. Але, крім того, потрібні інші фахівці, що вміли б рекламувати та продавати результати наукової праці. І тоді комерціалізація наукових результатів буде успішною.

А що стосується виведення вітчизняної освіти й науки на світовий рівень, то зазначу, що на ринку вони дуже й дуже конкурентоспроможні. Наша правнича школа виділяється саме тим, що ми надаємо студентам дуже ґрунтовну теоретичну підготовку. Це може стати підставою для критики – мовляв, мало практики. Так, її треба більше, але не можна позбавити студентів теоретичного базису. Саме цей фундамент допомагає майбутньому правнику йти в ногу з часом, бути готовим до постійних нововведень. Наведу цікавий приклад: найстаріші та вельми потужні і на сьогодні юридичні компанії були створені випускниками радянської правової школи. Засновники юридичних фірм "Салком", "Василь Кисіль та партнери", "Астерс", "АНК" та інших відомих компаній, заснованих у 90-ті роки минулого століття, у своєму студентстві не вивчали бізнес-право або правовий консалтинг. Але фундаментальні знання допомогли їм зорієнтуватися у глобальних змінах, що відбулися у правовому регулюванні, перепрофілювати свої знання та надавати клієнтам якісні правові послуги.

Безумовно, стояти на місці не можна – і науковці та освітяни мають стежити за юридичною практикою, бізнесом. Завдання юридичної науки – допомагати практиці, надавати відповідь на ті питання, на які практики самостійно не можуть знайти відповідь.

- Поговорімо про Вашу рідну царину – цивільне право. Це, безперечно, один із класичних і базових стовпів, на якому тримається усе право як таке. Як, на Вашу думку, можна оцінити перспективи його розвитку як науки та галузі права?

- Цивільне право є правом нашого повсякденного життя. Щодня ми вступаємо у цивільні правовідносини, хоча можемо це і не усвідомлювати. Ми щось купуємо, надаємо або отримуємо послуги, маємо майно на праві власності тощо. У зв’язку з цим цивільне право розвивається разом із життям. Як тільки в обороті виникає щось нове, цивільне право має забезпечити належне регулювання таких відносин тими інструментами, які вже є, або створити нові. Наприклад, кілька років тому нагально постало питання правового регулювання інтернет-реклами. І тоді ж на кафедрі цивільного права юридичного факультету була захищена дисертація на цю тему. Зараз на слуху криптовалюти. І наші цивілісти вже досліджують цю тематику, визначають правовий статус криптовалюти тощо.

- Сьогодні вітчизняне право переживає активний процес подальшого поділу на галузі – однак багато хто не підтримує такі явища. Обґрунтовано наголошується на тому, що почасти цей поділ позбавлений логічної основи. Якої точки зору Ви дотримуєтесь?

- Я стою на позиції, що поділ права на галузі у цілому потрібен. Особливо це стосується глобального поділу на право приватне та право публічне. Оскільки в його основі лежать кардинально протилежні принципи регулювання відносин, подібний поділ має значення не тільки для науки або навчального процесу, а й для бізнесу, для юридичної практики. Так, коли юрист пише договір, він має розуміти, що можна врегулювати на договірному рівні і зробити це по-іншому, ніж вказує закон, а що – ні.  Наприклад, у договорі купівлі-продажу можна вільно визначити ціну, якість, кількість, строк поставки товару, але не засади сплати податків. Оскільки останнє – це царина публічного права, що не дозволяє регулювання домовленістю.

Також наукове та практичне значення має поділ галузей права на матеріальні й процесуальні, адже тут в основі лежить сутність суспільних відносин, що регулюються. Разом із тим дуже дрібний поділ права на галузі, на нашу думку, потрібний хіба що у навчальних цілях або з метою створення кодифікованих актів.

- Чи не краще вітчизняній правничій науці узагалі відійти від цих питань і зосередитись на нагальних практичних питаннях, як це роблять закордонні науковці?

- Мета будь-якого навчального курсу – це підготувати студента до життя й зробити із нього професіонала. Щоб таким стати, він повинен мати і знання, і навички. Перші формуються завдяки аналітичним умінням, а це можливо під час роботи з теоретичною матерією. Тому навіть якщо майбутньому фахівцеві не вдасться довести чи спростувати існування якоїсь спірної галузі права, він усе одно пройде шлях аналізу, повноцінні стадії дослідження. Практичний бік навчання, ще раз наголошу, теж важливий, бо там студент дістає навички. Тому вельми важливою є діяльність юридичної клініки, проведення справжніх практичних (а не просто семінарських) занять, практична підготовка наших майбутніх вихованців і за межами університету. Юридичний факультет має комплексно готувати молодь до професійного життя.

Дякуємо Олесі Олександрівні за стимулюючу до роздумів і праці розмову. Пропонуємо традиційний фінальний бліц.

1. Три науковці, які справили найбільший вплив на Вас як на дослідника.

С. С. Алєксєєв.

Н. С. Кузнєцова.

М. І. Козюбра.

2. Три праці з цивілістики, які порадите студентам.

Й. А. Покровский. "Основные проблемы гражданского права".

В. Т. Смирнов, А. А. Собчак. "Общее учение о деликтных обязательствах в советском гражданском праве".

Р. О. Стефанчук. "Особисті немайнові права фізичних осіб у цивільному праві (поняття, зміст, система, особливості здійснення та захисту)".

3. Три риси, які мають бути притаманними, на Вашу думку, вітчизняній науці права у найближчому майбутньому.

Доброчесність.

Орієнтованість на вирішення конкретних життєвих проблем.

Високооплачуваність.

4. Три чинники, які можуть змусити випускника повернутися до стін нашого факультету уже як аспіранта.

Високий рівень підготовки наукових кадрів.

Спілкування з розумними і досвідченими викладачами.

Широкі можливості розвитку та вдосконалення.

5. Три життєві та /або професійні поради тим, хто незабаром переступить поріг нашого університету.

Обирати професію за власним покликанням, а не за бажанням інших.

Прагнути бути професіоналом на "відмінно".

Пам’ятати, що ніщо не коштує так дешево та не цінується так дорого, як ввічливість.

 

І насамкінець хочу привітати усіх моїх друзів, колег, учнів та вчителів, а також усіх членів Асоціації випускників юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка із прийдешніми новорічними святами! Хай Новий рік принесе у кожну родину, у кожний колектив та кожній окремій людині мир, злагоду, гарний настрій та усілякі гаразди!

Підготував Я. Тарасенко.

Авторські права на фото належать Л. Отрадновій, Я. Тарасенку.