"Я НЕ ПРОСТО НЕ ЛЮБИВ ФІНАНСОВЕ ПРАВО, Я ЙОГО НЕНАВИДІВ"
- Пане Олександре, відкрийте, будь ласка, завісу у частині початку Вашої практичної юридичної діяльності. Якими були Ваші перші кроки у практичному світі права?
- Практикувати право (хоча це дуже гучно звучить, звісно) я почав доволі рано – ще на початку навчання в університеті. Працюючи в 16 років кур’єром на своїй першій роботі, а згодом менеджером з продажів, я намагався занурюватись у юридичні аспекти роботи компанії, давати свої правки до документів, складав їх окремі проекти, навіть проводив міні-переговори з іноземними партнерами (сміється). Отже, перша порада молодим юристам – робіть свої знання практичними одразу, з моменту їх отримання.
Потім були практики в університеті (районна адміністрація, прокуратура, суд). До речі, я б не радив нехтувати ними. Звичайно, там у людей купа роботи і студенти їм – один головний біль. 99%, що вас спробують здихатись, – або відправивши шити справи, або взагалі додому. Тут усе залежить від вас. У свого судді я "виклянчив" змогу сидіти на засіданнях, а потів геть "знахабнів" і попросив написати проект рішення. Тоді я за 4 тижні вивчив Господарський процесуальний кодекс у рази краще, ніж за півроку на лекціях і семінарах. До речі, той мій проект майже у незмінному вигляді я потім знайшов у реєстрі судових рішень.
Реальна ж юридична практика почалась уже наприкінці навчання, по завершенні магістратури: спочатку – "інхаус" юристом у приватній компанії, а потім – в одній із провідних юридичних фірм країни Sayenko Kharenko.
У SK, до речі, сталось "не так, як гадалось". Я прийшов працювати у практику міжнародного арбітражу – протягом трьох останніх років навчання я марив арбітражем. Їздив на конференції, писав статті, читав усе, що бачив, і думав, що моє майбутнє може бути тільки там. Але практиці арбітражу я фактично не знадобився, а от у корпоративній була купа роботи – активні M&A процеси потребували молодих "рабів на трансакційних галерах". Так я став алкоголіком юристом корпоративного права.
- Де Ви вбачали своє місце у вітчизняній правничій системі, коли були студентом? Часто змінювалися точки зору?
- Змінювались, ще й як. Правом я захоплювався зі школи, класу з 9-го, коли почав їздити на юридичні олімпіади. Завдяки ним я, до речі, і вступив на бюджет юридичного факультету КНУ ім. Т. Шевченка. Тоді та на початку університетського навчання я любив конституційне право як найближчу галузь до політичних процесів. Вибори, коаліції, розпуски парламенту, конституційні реформи – від цього всього був екстаз. Потім я "хворів" на кримінальне право: мені здається, що всі студенти рано чи пізно через це проходять. Але курсі на четвертому зрозумів, що регулювання діяльності бізнесу та вирішення корпоративних спорів – то моє, і пішов на кафедру господарського права. А там вже почалася моя пристрасть до міжнародного арбітражу, який так і не став моєю професією.
Тому, з мого досвіду, уподобання можуть змінюватись часто, і це цілком нормально.
До речі, велике значення має особа викладача. Господарським правом я захопився завдяки нашому лектору – Олені Анатоліївні Беляневич. Її неймовірно глибокі та осмислені лекції досі є на моєму диктофоні. А арбітраж не можна було не полюбити, бо його викладала заступник керівника українського МКАС Людмила Федорівна Винокурова – надзвичайна Людина. Це я до того, що викладачам важливо "горіти" своїм предметом – тільки тоді є шанс, що він "запалить" студента. Роль викладача надзвичайна не стільки у частині передачі знань, скільки в аспекті "духу" дисципліни. З цим, шкода, є велика проблема. Викладання не може бути лише буденним ремеслом, на мій погляд.
- Ваша прихильність до фінансової (банківської) сфери виникла відразу чи була якась відправна точка, яка змінила Ваші преференції щодо практики?
- Це взагалі кумедно. Я не просто не любив фінансове право, я його ненавидів. І якщо треба було б назвати галузі права, якими я б ніколи не хотів займатись, – фінансове право було б на першому місці. Але, як кажуть, ніколи не можна чогось сильно не хотіти. Зі мною це справдилось просто хрестоматійно.
Хоча також кажуть, що все стається на краще, і жодного дня я не пожалкував, що ризикнув змінити свій профіль. Я почав працювати з фінансовим правом як юрист на due diligence та трансакціях з купівлі-продажу банків та інших фінансових установ. І вже тоді стало зрозуміло, що це один із найскладніших та найкомплексніших напрямків, де перетинаються корпоративна і фінансово-економічна частина, публічний і приватний інтерес. І це все потребує не менш складних регуляцій.
"БУДЬ-ЯКИЙ ЦЕНТРАЛЬНИЙ БАНК – ЦЕ ДЕРЖАВА У ДЕРЖАВІ"
- Як Ви опинилися у структурі НБУ? Що Вас мотивувало до того, щоб почати працювати у системі органу, над природою якого точаться багаточисленні дискусії, які переростають навіть у доволі гучні висновки щодо неї?
- На роботу в НБУ мене запросив Леонід Антоненко, мій керівник у Sayenko Kharenko, якого призначили Директором департаменту реєстраційних питань та ліцензування. Цей департамент після декількох суттєвих реорганізацій нині очолюю я.
Спершу я відмовився від пропозиції, бо працювати у юридичній фірмі здавалося надійним та стабільним рішенням на початку непростого 2015 року. Остаточно мене переконав Владислав Рашкован (колишній заступник Голови НБУ, а зараз заступник виконавчого директора МВФ). Влад просто показав мені свої таблиці про власників банків, а точніше масштаб білих плям у ній, і запропонував спробувати ці плями "зафарбувати в інший колір".
Тоді я не думав про НБУ як про суперечливу інституцію. В мене просто з’явився запал щось змінити, долучитися хоча б до маленької частинки великого процесу змін. Це рішення здавалось логічним продовженням особистої участі у Революції Гідності і розумінням того, що зміни з вулиць мають перенестись у кабінети. Цим я живу і досі, хоча романтики стало набагато менше.
- Ваші уявлення про державну службу до роботи в НБУ та під час – що змінилося?
- Мені здається у більшості образ державної служби однаковий. Для мене це був образ старого заіржавілого механізму, для якого кожен рух – це скрегіт та скрип. Щодо багатьох державних установ моя думка досі не змінилась.
В НБУ теж було непросто – процеси були складними та неповороткими. Приміром, під час влаштування на роботу на свій комп’ютер я чекав 3 дні, а коли звільнився з НБУ на короткий період у 2015 році, то мав зібрати 15 чи 16 підписів на обхідному аркуші. Зараз все вже не так. В НБУ проведена колосальна внутрішня трансформація, суттєво скорочений персонал, переосмислена та заново побудована більшість процесів, переглянутий зміст функцій, налагоджені внутрішні сервіси та електронний документообіг і багато іншого. Це безпрецедентні зміни. І до речі, саме внутрішню трансформацію я вважаю однією з ключових реформ НБУ, хоча вона не завжди є очевидною ззовні.
Але треба розуміти, що НБУ особливий, і завжди ним був.
По-перше, і визначальне – НБУ майже завжди платив своїм працівникам пристойні зарплати. Це може звучати цинічно, але дуже довго на державу за копійки працювати не буде навіть найщиріший патріот. А якщо чиновник працює за 5 тисяч гривень, але їздить на дорогому авто та має в руках десятий iPhone... висновки робіть самі, як і для чого він на держслужбі.
По-друге, незалежність у прийнятті рішень. НБУ її має і без неї нічого не зміг би зробити. Скільки б що не говорили, за три роки я бачив таку кількість разів, коли керівники НБУ говорили "ні" у тих випадках, коли, здавалося б, не прийнято відмовляти, що це викликає велику повагу. Цього теж, на жаль, не видно ззовні.
- Існує думка, що НБУ – це держава в державі. Ви підтримуєте чи маєте протилежне переконання?
- Будь-який центральний банк – це держава у державі. А якщо він ще й має функції регулятора фінансового сектору (хоча це не завжди так) – то тим паче. Це нормально і так має бути. Я взагалі вважаю, що інституційна спроможність регуляторів ключових сегментів ринку – це одна з ключових реформ державного управління. Незалежність монетарної політики від Уряду – це вкрай важливо. До речі, до 2015 року ми цієї незалежності фактично не мали.
- Як Ви оціните зараз банківську систему України? Які позитивні зміни відбулися з 2014 року? Які негативні явища не вдається викоренити?
- Банківська система зараз і у 2014 році – це різні речі. З ринку вивели більше половини фінансових банківських установ (їх було понад 180, а зараз 82). Більшість – за проблеми з капіталом та ліквідністю, а окремі банки – за порушення правил фінансового моніторингу або непрозору структуру власності. Портрет банківської системи також змінився – частка держави сягла майже 60% активів після "націоналізації" Приватбанку.
Зараз ми маємо ліквідну, прибуткову та прозору банківську систему, яка готова кредитувати економіку. Вона майже впоралась із проблемами кредитів, виданим пов’язаним особам: останні банки завершують виконувати свої плани з їхнього погашення. Найбільшою проблемою залишається велика частка поганих кредитів (NPL) – кредитів, що не обслуговуються. Найгострішою вона є для державних банків, але більшість NPL-ів видана ще до кризи 2014-15 років.
Банківська система без урахування проблеми історичної спадщини знаходиться у хорошому стані. Але її подальший розвиток та вирішення накопичених проблем залежать від інших системних реформ – в першу чергу, судової. Однією з найбільш актуальних залишається проблема захисту прав кредиторів. Крім того, банки хоч і готові кредитувати, але в країні не так багато якісних платоспроможних позичальників – а вони з’являться тільки тоді, коли бізнес отримає умови для розвитку та надходитимуть інвестиції. Вони ж надійдуть, коли будуть захищені. А тут – дивись пункт перший – потрібна судова та правоохоронна реформа.
- На Вашу думку, сьогоденні навчальні плани з банківського права дають змогу студенту сформувати у себе хоча би половинчасте уявлення про банківську діяльність в Україні?
- Не знаю, на жаль, сьогоднішніх навчальних планів, але у моєму випадку вивчення багатьох дисциплін точилося навколо "предмета та метода". Якими б важливими не були фундаментальні теоретичні конструкції, студент зможе їх справді зрозуміти тільки спробувавши "на зуб" прикладний матеріал. Мушу зізнатись, з курсу фінансового права я виніс для себе мало, і більшість матеріалу вивчав сам, коли він знадобився. Викладачі часто змінювались, та й на другому курсі фінансове право зарано вивчати, на мій погляд.
Як би мало бути, на мій погляд: банківське право, наприклад, неможливо вивчити без опрацювання зразків кредитних та депозитних договорів, аналізу судових справ між банками та клієнтами, без погляду на банк та банківську діяльність зсередини; податковому праву треба вчити, пояснюючи, наприклад, як розрахувати базу оподаткування податку на прибуток та інших податків, та як податки оптимізують, які схеми, у тому числі, офшорні, для цього використовують; бюджетне право – в контексті "живого" бюджетного процесу і так далі. Сподіваюсь, що зараз так воно і є, бо мені цього дуже не вистачило в свій час.
До речі, НБУ багато робить для надання практичного змісту вивченню банківської справи. Вже втретє ми провели дводенний курс навчання для викладачів економічних спеціальностей з усієї країни. У цьому курсі провідні спеціалісти НБУ розповідають про актуальні, і головне – практичні проблеми свої роботи (оцінку бізнес-моделей банків, проблеми корпоративного управління в банках, оцінку кредитного ризику і багато-багато іншого). Викладачі краще за нас знають теорію, але ми ближчі до практики. Сподіваємось, що в синергії від цієї співпраці стануть кращими викладацькі практики для студентів.
- Які сфери саморозвитку Ви власноруч охоплюєте, щоб розвиватися як фахівець?
- Найперше – необхідно підтримувати актуальні правові знання: не тільки за профілем, а й суміжні. На це часто не вистачає часу.
Але у позаробочий час, я вважаю, треба розширювати горизонти і не зосереджуватись тільки на розвитку в професійному сенсі. В нашому канцелярському житті не вистачає творчості. Тому, наприклад, певний вільний час я приділяю вивченню мистецтва – читаю багато книжок, відвідую лекції. Це дозволяє розвантажити мозок та є джерелом нової енергії та нестандартних рішень.
"ПЕРШЕ ПИТАННЯ, ЯКЕ МЕНІ ПОСТАВИЛИ КОЛЕГИ, КОЛИ Я БУВ ПРИЗНАЧЕНИЙ НАЧАЛЬНИКОМ ВІДДІЛУ: "СКІЛЬКИ, ВИ КАЖЕТЕ, ВАМ РОКІВ?"
- Ви – людина, яка не просто залучена до банківської сфери. Ви перебуваєте на керівній посаді. Які у Вас вимоги до підлеглих Вам кадрів?
- Протягом останнього року ми прийняли на роботу в департамент понад 20 нових працівників, тому питання актуальне. Співпрацю з кандидатами на роботу ми майже завжди починаємо з письмового завдання: залежно від напрямку кандидату пропонується розглянути декілька суперечливих теоретичних та практичних проблем та висловити свою думку з них. Відповідь на одне з питань обов’язково має бути англійською мовою. Потім співбесіди проводять керівники підрозділів і у разі, якщо все добре, останній етап – співбесіда з директором департаменту.
Ключова вимога як до кандидатів, так і до працюючих співробітників – виконувати свою роботу осмислено, з розумінням того, що і навіщо ти робиш. Звичайно, значна частина роботи – це завжди рутина, але чиновникам, на мій погляд, часто не вистачає вдумливості та намагання вникнути у суть проблеми. Реальне життя складніше за правові конструкції, і завдання “особи від держави” застосовувати правові норми адекватно практичній проблемі.
Не менш важлива вимога – поділяти цінності та цілі організації та підрозділу. Знову ж таки, будь-яка робота – це рутина і ремесло, однак якщо ти не віриш у те, що робиш, і не розумієш, навіщо ти це робиш, ти шкодиш організації, її клієнтам і самому собі.
Непростим рішенням свого часу було припинити співпрацю з багатьма колегами. І тут багато залежало від бажання та вміння адаптуватися під нові вимоги та нові виклики. Це про гнучкість – одну з найважливіших вимог до будь-якої людини в сучасному світі.
- Ваш молодий вік не є перепоною для сприйняття Вас як керівника?
- Можливо, й був на початку. Перше питання, яке мені поставили колеги, коли я був призначений начальником відділу: "Скільки, Ви кажете, Вам років?". На той момент мені було 24. Наймолодший фахівець відділу був старший за мене років на десять. Але стереотипи швидко руйнуються, коли ти починаєш працювати. Вважаю свій вік на цій посаді конкурентною перевагою і дуже вдячний Правлінню НБУ, яке довірило мені керувати департаментом з понад 50-ма працівниками, який відповідає за ліцензування сектору.
- Наостанок окресліть, будь ласка, Ваше бачення перспектив розвитку банківської системи в Україні та Вашого особистого внеску у її розвиток.
- Перед українською банківською системою багато нових завдань – відновлення кредитування, конкуренція з небанківськими фінансовими установами, особливо у fintech-напрямі, зменшення частки держави у секторі і багато іншого.
Але якщо не заперечуєте, я би відповів глобальніше. Ми тут, в Україні, неймовірно загрузли у своїх проблемах (корупції, тіньовій економіці, неефективності державного апарату) і порсаємося у них вже не один десяток років. Світ же у цей час вирішує зовсім інші завдання. Ми безнадійно відстали і кожного року, гальмуючи елементарні базові реформи, ми відстаємо ще більше.
Україна, на жаль, майже не знаходиться у глобальному контексті. І це наш основний спільний виклик.
- Дякуємо за бесіду пану Олександру. Пропонуємо фінальний бліц із 5 питань.
1. Три найкращі прочитані Вами книги про природу банківської справи.
Якщо не проти, я би порадив книги не про банківську справу, а ті книги, які мене зачепили/вразили більш глобально останнім часом.
1. “Людина розумна”. Ювал Ной Харарі.
2. “Чому нації занепадають”. Дарон Аджемоглу, Джеймс А. Робінсон.
3. “Український виклик”. Карл Шльогель.
2. Три причини консервування негативних явищ у розвитку банківської системи.
Їх можна назвати з десяток, а не три, але я б скоротив до однієї – відсутність або гальмування реформ у суміжних сферах. Судової та правоохоронної, у першу чергу.
3. Три Ваші особисті перемоги як менеджера (або загальніше – як працівника банківського сектору).
1. Забезпечення прозорих структур власності банків. Неймовірна робота, яка була зроблена нашою командою, і критично важлива для ефективного нагляду та регулювання. До її початку майже половина банків України мали непрозорі структури власності. До речі, МВФ відтепер рекомендує саме український досвід багатьом країнам в частині роботи зі структурами власності банків.
2. Повний перегляд підходів до ліцензування банків, оцінки ділової репутації керівників та власників банків, оцінки джерел походження коштів та фінансового стану осіб, які набувають істотної участі в банку.
Цього року також очікуємо на прийняття цілком нового Положення про ліцензування банків (це постанова НБУ № 306), яке є одним з найбільших та найскладніших документів у сфері банківського регулювання.
Крім того, ми адаптували до банківських стандарти ліцензування інших видів діяльності у сфері компетенції НБУ – обміну валют та переказу коштів.
3. Кардинальна зміна процесів у департаменті: перехід до лінійної структури з мінімальною кількістю ієрархічних ланок та оновлення кадрового складу. Завданням було поєднати цінний досвід, який був раніше, із "ринковим" поглядом та свіжою енергією фахівців з комерційного сектору. Впевнений, зараз наша команда дуже збалансована та ефективна.
4. Три засади, які повинні бути притаманні діяльності менеджера у державному секторі.
Я би назвав не три, а п’ять. Це п’ять цінностей, які визначив для себе НБУ: патріотизм, професійність, порядність, прозорість та партнерство. Для мене це не порожні слова чи штампи. Це квінтесенція державної служби.
5. Три поради для студентів та молодих випускників юридичного факультету.
1. Знання та досвід треба вигризати зубами: треба шукати насправді корисні книжки (їх мало), треба "брати в облогу із запитань" крутих викладачів (їх ще менше), треба шукати наставників у практичній сфері (таких, кому ти потрібен, майже немає). Ніхто ніколи тебе не навчить просто так.
За реальні знання треба боротись. А на оцінки можеш сміливо "забити" (це порада від людини, яка закінчила наш факультет із однією четвіркою за шість років. До речі, четвірку вважаю дуже об’єктивною).
2. Спочатку на роботі треба буде вмирати. Якщо ти не вмираєш в перші три робочі роки, щось пішло не так. Ти будеш стомлений, злий і розчарований – це правильні симптоми, значить, тобі пощастило і ти потрапив у справжню юриспруденцію. Далі має стати легше і ти почнеш кайфувати. Якщо не стало і не почав – зміни роботу. Якщо не допомогло, кидай цю юриспруденцію. Значить, це не твоє.
3. Розвивайся як людина. Найцінніше навіть не знання, а soft skills. Розвивай комунікабельність та гнучкість – у сучасному світі знання щось варті, тільки якщо ти вмієш доносити свою думку, переконувати та адаптуватися під зміни, що відбуваються щомиті. І бережи здоров’я.
Підготував Я. Тарасенко.
Права на фото належать О. Бевзу, прес-службі НБУ.