"КОЛИ ЮРИСТІВ ПОЧАЛИ ВИПУСКАТИ НАВІТЬ "ТЕХНІКУМИ МАЛИХ ТРУБ І ВЕЛИКИХ НАСОСІВ", ЦЕ ФАКТИЧНО ПОЧАЛО ЗНИЩУВАТИ ПРОФЕСІЮ"
- Пане Євгенію, пропоную розпочати з витоків. Ви закінчили наш факультет 1994 року. Як би Ви охарактеризували правничу освіту того часу?
- Розпочну з того, що ми почали навчатись у країні, якої сьогодні вже не існує. 1989 року ми вступили ще до Київського державного університету імені Тараса Шевченка. І вже 1991 року, коли ми з моїми друзями перебували на базі студентського будівельного загону на Камчатці, прийшла звістка, що Радянський Союз припинив своє існування й була утворена нова незалежна держава. Тому усі перші закони нової України ми вивчали фактично з газет – не існувало жодної електронної бази законодавства, та й самих комп’ютерів, власне. Принаймні, нам, студентам, вони точно були не по кишені (посміхається). Отже, таке от навчання «з коліс», мабуть, і було тією характерною рисою, що відрізняє наше навчання від сьогоднішнього. Також ми усвідомлювали, що минулого вже не повернеш, а що буде далі, – ніхто не знав. Щодня ми ставали свідками чогось нового – і це було настільки насичене життя, що просто не вистачало часу аналізувати те, що відбувалося, а робити прогнози на майбутнє ніхто не брався взагалі… До речі, у мене в архіві досі зберігся мій перший збірник "Нові закони України". Коли ухвалювали зміни до них, ми просто вшивали чи вклеювали оновлені тексти до цього збірника. Але було цікаво. Фактично те ж конституційне (державне) право ми вчили з нуля. Адміністративне право, чи як його раніше називали, поліцейське, ми вивчали без підручників. З інших предметів посібники хоч і були, проте застарілі, з посиланнями на історію Комуністичної партії чи інші подібні речі. Сама ж історія КПРС як навчальна дисципліна зникла з програми, на заміну їй прийшов предмет під назвою "Соціально-політична історія ХХ століття". Проте повторюся, було цікаво.
- Чи є такі її риси, які зараз уже втрачені, але були би корисними для сьогоднішньої підготовки майбутніх юристів?
- Скажу, перш за все, про наше ставлення до юридичного фаху у студентські часи – ми не думали ані про престиж, ані про матеріальні статки від професії юриста. Такі уявлення тоді лише зароджувались і ототожнення диплому юриста із престижем ще не було. З іншого боку, потім, коли юристів почали випускати навіть "технікуми малих труб і великих насосів", це фактично почало знищувати професію. Цього не повинно бути, адже десятиліттями формувалися цілі Школи – Київська, Харківська, Одеська, Львівська… Вони були і є втіленням чудового кадрового підбору фахівців, виховання наукової еліти тощо.
Тому мені дуже приємно, що ми навчалися у справжніх вчителів, які були віддані освіті та нашому факультету. Згадаю професорів А. П. Ткача, О. А. Підопригору, Д. В. Боброву. Вона була для нас взірцем шаленої відданості своїй роботі та науці… Не можу не сказати і про М. М. Михеєнка – неймовірного фахівця й водночас дуже добру людину з тонким почуттям гумору.
Усі ці люди вчили нас повазі до права, навчали нас думати – і от саме останнього аспекту, на мій погляд, сьогодні бракує юридичній освіті. Хоча і є думка, що справжня освіта – це самоосвіта, тому той, хто хоче навчитись думати й опанувати право, зможе це. Але я вважаю, що без Вчителя, який буде провідником, це усе одно не просто. Професор має не вбивати догми в голову, а вчити думати, тому що юрист має знати не лише, де знайти норму, а і як її розтлумачити.
- Як складалися Ваші перші кроки на юридичній ниві опісля здобуття вищої освіти?
- Насправді вони почалися ще до здобуття цієї освіти. На 3 курсі ми з моїм нинішнім другом розпочали практику. Ми працювали у громадській організації з питань захисту прав споживачів. Закон України "Про захист прав споживачів" став одним із перших у нашій системі права й там була стаття, яка передбачала відшкодування моральної шкоди. І коли ми складали свої перші позовні заяви і вимагали відшкодування такої шкоди, це дуже дивувало суддів, які розглядали ці справи. Дехто навіть не знав про те, що законодавство уже передбачало таке положення, тому часом до позову ми додавали витяг із закону, де йшлося про відшкодування моральної шкоди.
Таким чином, до свого випуску з університету ми мали вже чималу кількість виграних справ у судах. Свою дипломну роботу про відшкодування моральної шкоди у справах захисту прав споживачів я написав на основі власної судової практики. Робота була оцінена на "відмінно" й залишена на кафедрі як учбовий посібник.
У подальшому практика моя відбувалася в умовах постійних змін у цивільному, господарському, кримінальному законодавстві. Зникало чимало понять та інститутів, доводилося звикати й жити з розумінням того, що всі ми рухаємося, проте невідомо куди.
"ТИСК НА АДВОКАТА З БОКУ ПРЕДСТАВНИКІВ БАНДИТСЬКИХ ФОРМУВАНЬ У 90-ТІ РОКИ РОЗЦІНЮВАВСЯ ЯК "БЕСПРЕДЕЛ"
- Пригадайте, будь ласка, тодішню ситуацію на ринку юридичних послуг. У 90-ті роки ще не існувало такого різноманіття юридичних компаній, як нині. Наскільки можливими були професійна реалізація та кар’єрне зростання для вчорашнього випускника юридичного факультету?
- Справді ситуація на ринку була вельми цікавою. Існувала така фірма "Проксен", створена нині покійним Олександром Задорожним. Також згадаю "Бі. Ай. Ем" – дуже потужну компанію на той час. У ті ж роки була створена фірма "Салком", до керівного складу якої входили Наталія Семенівна Кузнецова, професор Лукомський і Кубко. Багато молодих юристів прагнули працювати у таких фірмах, адже це справді було щось нове для всіх нас. Мої друзі також створили власну компанію "Юрконсалтинг", яка протягом певного часу входила до різних рейтингів на відповідному ринку послуг. Я теж їм допомагав… Займались тоді всім – від реєстрації суб’єктів господарювання до судових спорів.
- 90-ті роки знані в нашій історії, у тім числі, як період становлення криміналітету та входження їхніх представників до владного ешелону. На своїй практиці Вам довелося зіштовхнутись із такими реаліями чи персоналіями?
- Не знаю, наскільки вони впливали на ринок юридичних послуг, тому що, як правило, питаннями захисту бізнесу різних угруповань займалися класичні адвокати із юридичних консультацій. Тоді навіть була знана "золота п’ятірка" адвокатів Києва… А юридичні компанії, про які згадувалося, працювали більше у господарському напрямку.
Не секрет, що ледь не весь бізнес тоді був розподілений між цими угрупованнями (т. зв. "кисельовськими", "совлохівськими", "нельсонівськими" та іншими). Про них складають і сьогодні чимало історій, а ми, юристи, жили своїм життям. Коли певні представники таких формувань порушували гласні чи негласні правила, відбувалися з’ясування стосунків, під час яких юристам місця не було (посміхається).
Державні інститути, правоохоронні органи на той час були слабкі, тому мала місце така от неофіційна система вирішення суперечок і конфліктів. Це все на тлі слабкої судової влади і відсутності концепції державотворення.
- Наскільки ці самі сумні реалії накладали відбиток на діяльність юриста / адвоката?
- На мою діяльність це не вплинуло ніяк. Звісно, були різні "цікаві" підзахисні, які мали стосунок до криміналітету, але це складало частину роботи. Ми орієнтувалися в усій цій неофіційній кримінальній ієрархіі, у тих силах, які боролися за вплив у Києві, проте не відчували якогось тиску на себе. До того ж, існувало правило, згідно з яким лікарі, адвокати та священники – поза кримінальною політикою. Навіть тиск на адвоката з боку представників бандитських формувань тоді розцінювався як "беспредел" із відповідними наслідками.
- З чого почалася історія Адвокатського об’єднання "Солодко і Партнери"?
- Я майже 5 років працював на державній службі. Мене туди запросили й абсолютно несподівано я погодився. Для мене цей виклик став цікавим – я пропрацював у Державному комітеті України з питань регуляторної політики і підприємництва, який очолювала Олександра Кужель. Співпраця з нею була дуже продуктивною, і навіть зараз ми підтримуємо дружні стосунки. Ми були кісткою в горлі для інших міністерств і відомств, адже займалися питаннями розвитку малого і середнього бізнесу та його захистом. Коли на бізнес відбувався певний тиск (в принципі, він був завжди), щоб із нього отримували вигоду (офіційну та неофіційну) всі ми розробляли законодавчі перепони для цього. Була мета – встановити одні для всіх правила гри, тому що як ми тоді були переконані, так і сьогодні, що малий і середній бізнес є спасінням для нашоі держави.
Коли я звільнився, на жаль, пішов із життя мій батько. Я в пам’ять про нього вирішив створити адвокатське об’єднання. І дав йому ім’я батька.
- Якими принципами Ви як адвокат і менеджер керуєтеся під час кадрового добору працівників Вашого АО?
- Знаєте, у мене практично немає текучості кадрів. Чому? Бо я не хочу взяти на роботу людину, витиснути з неї все і такою виснаженою позбавитися від неї. Не хочу мати славу самодура й деспота. Я прагну побудувати юридичну компанію, яка мене переживе. На жаль, чимало компаній закінчилися після того, як припинили свою практику їхні засновники, або після того, як вони пішли з життя. Для мене взірцем є англійські та американські фірми, які існують упродовж сотень років, мають певну історію. На мою думку, юристи й адвокати – це мислячі люди, самодостатні – й об’єднати навколо себе таких особистостей, дати їм орієнтири є дуже складним завданням. Але мрію, що фірма залишиться й діятиме тоді, коли мене вже не буде.
"ПОЛІТИКИ І ПОСАДОВЦІ МАЮТЬ СТО РАЗІВ ПОДУМАТИ, ПЕРШ НІЖ "МОЛОТИ ЯЗИКОМ"
- Свого часу Ви проводили публічні заходи на тему "токсичних клієнтів", загроз репутації та ймовірних ризиків унаслідок співпраці з такими клієнтами. Отже, чи можете сказати, що й досі існує проблема ідентифікації особи адвоката за критерієм характеристик його клієнта, в тому числі, й політичних?
- Скажу прямо й більше – відбувається ототожнення адвоката із його клієнтом абсолютно у кожній гучній справі, особливо політичній. Такий фактор об’єктивно існує і я це не приховую, хоча не можу сказати, що вважаю це нормальним.
- Чи можна це викорінити або мінімізувати?
- Неможливо! Це питання ментальності, правосвідомості… Якщо до цього часу більшість населення вважає, що Національне агентство запобігання корупції покликане саджати корупціонерів, то про що ми говоримо? Про що мова, коли вироки ухвалюються на стадії досудового розслідування, в тім числі, пресою? Погляньте на формулювання у новинах: "когось спіймали, йому загрожує…". Та провадження може бути сто разів закритим, може відбутись зміна кваліфікації, поки йому щось почне загрожувати!
- І не тільки преса, а й вищі посадові особи у правоохоронних органах.
- Абсолютно. Якщо пресі це можна пробачити, то політики і посадовці мають сто разів подумати, перш ніж "молоти язиком". Згадайте справу Бочковського, арештованого на засіданні Кабінету Міністрів. І що далі? Його відновили на роботі. Хто про це знає? Зате коли відбувся арешт, було ціле шоу. І більшість вкажуть на корумпованість суду, але майже ніхто не припустить, що слідчий, який арештовував посадовця, – просто неук. Є військове правило 5 "П": "Плохое планирование приводит к плохим последствиям". Треба було ретельно прорахувати план дій, дослідити доказову базу. А насправді – нічого не підготували й написали дурниці в обвинувальному акті, такими ж дурницями аргументували й передали справу до суду. Це зручно, тому що відповідальність перекладається на суд. А суд цілком може визнати докази неналежними, встановити інші процесуальні порушення. Але спільнотою неодмінно буде визнаним корумпованим.
- У пресі Ваше ім’я останнім часом асоціюється із представництвом інтересів Олександра Єфремова та Олександра Лавриновича. Чи відчули на собі тиск унаслідок роботи з такими клієнтами? Як із ним можна впоратись чи протидіяти?
- Було нагнітання у пресі, писали різні капості у Фейсбуці, погрожували. Щодо загроз, які я вважав реальними, я вжив певних контрзаходів. На плітки не звертав і не звертаю уваги, бо мене вчили: "нормально стався до своєї справи й усе буде добре". І зараз як захисник Олександра Єфремова можу сказати, що в його справі "немає жодного живого місця". По суті, це прокурорський фарс, починаючи з незаконного протоколу затримання, продовжуючи виділенням та об’єднанням матеріалів цього кримінального провадження і закінчуючи продовженням запобіжного заходу. Що стосується справи Олександра Лавриновича, то після фіаско у суді найрозумнішим кроком було закрити справу, проте опоненти далі передали її до суду.
- Вітчизняний Кримінальний процесуальний кодекс, хоч і був ухвалений у 2012 році, зазнав уже неодноразових змін. Як Ви оціните ці процеси з точки зору адвоката?
- Я переконаний, що попередній кодекс був вдалішим. Він працював багато років. Практики знали його недоліки і вони поступово мінімізовувались. З’явилась можливість оскаржувати постанову про порушення кримінальної справи і т. д. Потім ухвалили новий КПК і ледь не кожні півроку почали змінювати його. Виник інститут заочного засудження, спеціального досудового розслідування, з посиланням на європейську практику… Знаєте, практика, може, і європейська, але реалії наші. На мою думку, інститут спеціального досудового розслідування упроваджений виключно для змоги без спротиву відібрати майно, яке представляє особливий інтерес. Тепер можна влаштувати людині кримінальне переслідування, змусити виїхати з країни й відібрати все майно. Пам’ятаємо про базис і надбудову: тому, на мій погляд, під багатьма змінами у законодавстві закладені суто економічні інтереси влади.
Підсумовуючи, скажу, що КПК недосконалий, але потребує не такого "неосвіченого" реформування, як нині.
Дякуємо пану Євгенію за відверту розмову на непрості теми. На завершення, за традицією, бліц-опитування.
1. Три професійні уроки, які здобули для себе поза стінами університету.
Брати на себе відповідальність за рекомендації клієнту.
Уміти сказати "ні".
Ніколи не брехати клієнту.
2. Три принципи, яким ніколи не зраджуєте.
Колись я дуже захоплювався творами Валентина Пікуля і звідти запозичив один, але неймовірно дієвий принцип "лучше быть, чем казаться".
3. Три засади, навколо яких будували би вивчення студентами кримінального права та процесу, якби викладали.
Це один із уроків, які я для себе виніс поза університетом – зі світу спорту. Мій тренер з рукопашного бою Едуард Кравченко навчав: "Якщо ти можеш пояснити прийом, значить, ти його знаєш". Тому якщо я справді можу пояснити студентам норму, яка в неї диспозиція, як вона діє, напевно я це знаю.
Також я би намагався доносити матеріал до аудиторії таким чином, щоб їм це було цікаво. Тоді вони запам’ятають. А якщо нудно бубніти, то нічого не буде, яким би успішним практиком ти не був.
Наостанок скажу, що кримінальна практика має дуже велику ціну помилки. Тому я би видозмінив традиційну й нецікаву студентську практику на реальну роботу з реальними справами – і за адвокатським столом, і навіть у патрульній машині. На 2 курсі я був позаштатним інспектором з прав неповнолітніх і бачив дуже багато "неблагополучних" дітей і ставлення до них.
4. Три книги, які обов’язково має прочитати (і перечитувати) майбутній адвокат.
Сам постійно читаю промови великих російських адвокатів (Плевако, Коні та інші). Золота доба адвокатури царських часів та справжні майстри слова.
Читайте виступи адвокатів на Нюрнберзькому процесі. Коли мені морально тяжко, коли відчуваю суспільний осуд, я перечитую промови київського адвоката Вітвінського, який захищав 1946 року у зруйнованому Києві німецького генерала фон Чамерса. Уявіть, що таке стати до захисту нацистського генерала в Будинку офіцерів у Києві, де кожен сантиметр був пронизаний жахами війни? Тому він для мене є взірцем професіоналізму і він достойно провів згаданий процес.
5. Три поради сьогоднішнім студентам і нашим випускникам.
Буде одна: нормально ставтеся до свого фаху і все буде добре. Не можна в нашій роботі вимкнути мозок о 18:00 і поїхати відпочити. Я постійно живу думками про проблеми моїх клієнтів. І якщо потрібно викладатись на повну, не питання. Не думайте про дорогі годинники, доступних жінок та інші матеріальні нісенітниці – перш за все, ставлення до роботи. Пам’ятайте відомі слова: "Каждый выбирает по себе Женщину, религию, дорогу. Дьяволу служить или пророку – Каждый выбирает по себе".
Підготував Я. Тарасенко.
Авторські права на фото належать Є. Солодку, З. Симоненко, Українським новинам.