"УКРАЇНА ЧИ НЕ ЄДИНА НА ЄВРОПЕЙСЬКОМУ КОНТИНЕНТІ КРАЇНА, ЯКА НЕ МАЄ ЗАКОНУ ПРО АДМІНІСТРАТИВНУ ПРОЦЕДУРУ"
- Пане Олександре, люб’язно вдячні Вам за те, що знайшли час для нашої спільноти Асоціації випускників і читачів рубрики. Якщо не секрет, як Ви зголосилися увійти до команди нового Міністра юстиції?
- Усе просто – після його дзвінка. До цього моменту ми ніколи не працювали разом з паном Міністром. Ми перетинались з часів навчання в університеті, опісля мали ситуативні контакти, але не більше. Денис навчався на юридичному факультеті на молодшому курсі, я знав про його здібності та амбіції, але не більше. Тому тим більш дивно було отримати від нього таку пропозицію. Він знав, що я публічно критикував організацію роботи та рішення попередньої команди Міністерства, і можливо, саме мотивація дати шанс людині з іншим баченням процесів була вирішальною. Я певний час міркував над пропозицією, але врешті погодився... Не знаю, чи надовго цей період у моєму житті, але сподіваюсь, що після його завершення мої стосунки із Міністром будуть такими ж, як і до початку роботи (посміхається). Це найменше, чого хотілось би. Але якщо стосунки будуть ще кращими, ніж зараз, буду просто вдячний долі.
- Якими є Ваші пріоритетні цілі та завдання на посаді?
- Ми маємо затверджену Програму дій Уряду, відповідно до якої Міністерство юстиції має чотири цілі. І пан Прем’єр, почасти збираючи заступників міністрів на наради, постійно наголошує на тому, що наша ефективність буде оцінена за виконанням цих цілей. Сфера моєї безпосередньої відповідальності – це законодавство про правосуддя, публічне право, Департамент реєстрації підзаконних нормативно-правових актів. Але в кожній із цих сфер я намітив для себе проміжні завдання. Наприклад, у царині правосуддя я працюю над втіленням ідеї суду присяжних, у сфері публічного права нашою метою є ухвалення Закону про адміністративну процедуру, який регламентував би усі типи відносин між державою та особою (фізичною та / або юридичною). Україна чи не єдина на європейському континенті країна, яка такого закону не має. Що стосується роботи над реєстрацією нормативно-правових актів, то в нас досі немає Закону про нормативно-правові акти, який регулював би, в тому числі, і процедуру реєстрації. Одначе пріоритетом для мене також є і ціль 12.3 Програми дій Уряду "Українці менше стикаються із злочинами". У рамках цього напряму ми маємо зменшити рецидив, лібералізувати покарання, гуманізувати систему відбування покарань.
- Уряд, у якому Ви працюєте, ще дуже молодий. Що Вашій команді вже вдалося встигнути змінити і які очікування від подальшої роботи?
- Суттєві показники боротьби з рейдерством. Що стосується Державної виконавчої служби, то за вересень місяць стягнутий виконавчий збір був більший, ніж за весь 2018 рік. Уявіть собі, скільки виконавчих проваджень, які раніше гальмувались, почали виконуватися. Стосовно інших напрямів уже розпочата підготовка – суд присяжних, медіація та інші.
- Пане заступнику Міністра, Ви і вся Ваша команда ставлять цілі стати безпрецедентними інноваторами у сфері юстиції?
- Задачі постали дуже амбітні як перед Урядом, так і Міністерством. Наприклад, увійти у ТОП-30 рейтингу Doing Business або досягнути рівня рецидиву, який не перевищував би 10%. Також прагнемо скоротити кількість осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі. Гадаю, що темпи досягнення цих цілей наша команда задала швидші за більшість європейських країн, і це теж наша особливість – революційний шлях. Неважливо, скільки заходів і акцій буде організовано для досягнення цілі – головне, власне, сам результат, який не соромно показати. Навколо такого підходу ми й стараємось змінити публічне управління у сфері юстиції, шляхом орієнтації на результат. Це і є наше головне інноваторство.
- Побутує стереотип, що робота у громадському секторі накладає певний відбиток на світосприйняття людини, внаслідок чого їй важко пристосуватися до реалій публічної влади. Прокоментуйте, будь ласка.
- Мені особисто дуже важко розділити громадське і наукове у своїй біографії, адже я поєднав ці два досвіди. Але відповідаючи на Ваше запитання, можу порівняти роботу у ГО, науково-дослідному інституті та органах публічної влади – це ніби читати кулінарну книгу і самому готувати. На посаді заступника Міністра я навчився мистецтву компромісів, адже той же Міністр часто прислухається до моєї думки, проте він має ще кількох заступників, чия позиція має бути вислухана і врахована. Навіть якщо Міністр ухвалює рішення, яке суперечить моїй позиції, я не можу його саботувати. Натомість під час громадсько-наукової діяльності ти можеш собі дозволити багаторічні дискусії та суперечки з колегами, обмірковувати певні тези днями. Публічна служба ж вимагає мобільності думок і не дає змоги оговтатись від емоційного стресу – ти маєш постійно бути в тонусі.
- Особисто Ви відчули якийсь дискомфорт від зміни робочої обстановки?
- Гадаю, що він пов’язаний із тим, що я менше став бачити сім’ю, дітей та дістав напруженіший графік. Сподіваюсь, що результати моєї роботи виправдають такі жертви. Але не можу сказати, що пройшов шокову терапію чи був покинутий напризволяще у великому морі – я вмію плавати (посміхається).
- Як, на Вашу думку, створити продуктивний робочий мікроклімат усередині колективу Міністерства, діяльність якого не може уникнути політичних аспектів?
- На щастя чи на жаль, я не можу сказати, що велика політика стосується моєї діяльності. Можливо, Міністр бере удар на себе. Поки що я не мав прецедентів, коли мав наступити на своє «я» заради чийогось інтересу. Та й функціонування тих напрямів, якими я опікуюся, не стосується політичних ігрищ і не змушує мене іти проти власних принципів. Інакше б мене не було тут взагалі. Що стосується формування колективу, то тут є різні стилі і я лише опановую їх. Я намагаюся всіх виконавців рішень завжди переконати аргументами. Ніколи не вдаюся до різких рухів і вказівок, а намагаюся пояснити, чому так, а не інакше. Часто ми доходимо компромісів, часом я можу "протиснути" аргументом свою позицію, але в цілому я не послуговуюсь ієрархічним підходом "начальник – підлеглий". Тим паче, я прийшов із системи, де відносини горизонтальні, а не вертикальні, тому я навіть не звик до таких процесів комунікації. Для мене не є проблемою піти до кабінету виконавця і поцікавитись позицією чи інформацією із того чи іншого питання. Я не знаю, наскільки моїм колегам такий підхід звичний (посміхається). Але тим не менш, я певен, що переконання аргументом, а не силою влади, є дієвішим. Це ще більше додає мені мотивації згуртувати колектив і власні цілі зробити їх цілями.
- У чому, на Ваш погляд, полягає місія Міністерства юстиції? Чи можливо розглядати призначення цього органу суто в технократичному аспекті, відмежувавшися від політики?
- Неможливо. Щодо місії, то я зазначав у одному з інтерв’ю іншим виданням, що вбачаю у Міністерстві юстиції адвоката прав людини в уряді. Приміром, Міністерство внутрішніх справ ставить на перше місце безпеку і правопорядок за будь-яку ціну, Міністерство економіки – добробут, Міністерство фінансів – економію і так далі. Міністерство, у якому працюю я, покликане дбати про дотримання прав людини і їхнє непорушення за умов видання актів публічної адміністрації. Якщо проаналізуємо судову практику ЄСПЛ, побачимо, що чимало актів перебувають просто на грані поміж дотриманням публічного інтересу і прав людини.
"Я ВВАЖАЮ УСПІХОМ, ЩО НЕ ТІЛЬКИ ОКРЕМІ ДУМКИ СУДДІВ, А Й ЦІЛІ РІШЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ МІСТЯТЬ ПОСИЛАННЯ НА ПОЗИЦІЇ ЕКСПЕРТІВ ЦЕНТРУ ПОЛІТИКО-ПРАВОВИХ РЕФОРМ"
- Повернімося до попередніх сторінок Вашої біографії? З чого, власне, почався Ваш багаторічний шлях роботи в експертно-громадському середовищі?
- У мені завжди жило бажання бути не просто хорошим юристом, який уміє застосовувати норми права, а й залишити по собі щось нове для доктрини. Практика давала мені змогу збагатитись досвідом і стати фахівцем у якомусь виді договорів чи категорії судових справ. Однак шлях наукових досліджень дав мені гнучкість і універсальність: я міг пару років досліджувати одну тему, створити довершене дослідження і рухатись до іншого. У цілому, працюючи у громадському і науковому середовищі, я продовжував лишатись дослідником, я спілкувався із стейкхолдерами реформ, аналізував проекти нормативно-правових актів і чинні акти.
- Як Ви вважаєте, який період став піковим упродовж цього етапу Вашого життя та роботи? Чим особливим він відзначився?
- На таке питання не просто відповісти (посміхається). Гадаю, що це часи 2007-2008 рр., коли я захистив дисертацію і написав книгу на тему адміністративних деліктів. Вдалося проаналізувати законодавство більше 20 країн ЄС та їхню судову практику. Проте саме на пострадянському просторі така праця на цю тему стала першою і досі залишається єдиною. Водночас я працював над розробкою проекту Кримінального процесуального кодексу України. Класичної правозахисної діяльності я не здійснював, залишався експертом і науковцем, який проводив аналітичну роботу. Але це був найпрекрасніший час для мене.
- Ще один стереотип про діяльність НГО: це пасивні організації, що імітують діяльність заради освоєння грантових коштів і не здатні впливати на порядок денний у державі та суспільстві. Спростуйте.
- Розумієте, якщо проаналізувати дані з Єдиного державного реєстру, то справді дістанемо велику кількість громадських організацій, що не здійснюють жодної діяльності або створені під разові проекти. Тому переконаний, що потрібно послуговуватися не загальним зрізом, а розглядати кожну ситуацію індивідуально. Усі результати діяльності організацій, де я працював (наприклад, Центр політико-правових реформ, Інституту держава і права), мають чіткий чисельний вираз. Приміром, я був автором і співавтором близько 30 видань за 15 років роботи. Це ґрунтовні дослідження актуальних правових проблем. І нехай спеціалісти збоку скажуть, що це було: освоєння грантових коштів чи кропітка праця. Особисто я вважаю успіхом, що не тільки окремі думки суддів, а й цілі рішення Конституційного Суду України містять посилання на позиції експертів Центру політико-правових реформ. Вся ця аналітика, яка завдяки діяльності Суду відклалась уже на десятиліття як доктрина, проводилася не на державні кошти, а за рахунок міжнародної технічної допомоги. Нехай результати цієї роботи не такі відчутні для пересічних громадян, проте для доктрини, правозастосування, публічної служби це безумовно залишає свій слід.
- Як складається зараз Ваша комунікація з представниками громадського сектору?
- Дуже активно звітую перед ними про свою роботу (посміхається). Ми маємо постійну комунікацію на публічних наукових закладах. Часом я запрошую колишніх колег, часом сам дістаю запрошення. Ми обмінюємось позиціями, я прошу експертизу з низки актуальних для своєї роботи питань... Певен, що я не лишився відірваним від середовища, в якому перебував і працював упродовж довгих років.
- Чи є шанс на результативну комунікацію з публічними органами влади (наприклад, Міністерством юстиції України) у таких громадських спільнот, як Асоціація випускників юридичного факультету КНУ ім. Т. Шевченка?
- Так, питання лиш у якій формі. Обмін думками, зустрічі, освітні заходи для студентів?.. Обережно скажу також про залучення студентів магістратури до наукової розробки питань, реформуванням яких займається Міністерство. Чому обережно? Будь-які дослідження потребують космічних швидкостей і питання, чи впораються з цим студенти та їхні наукові керівники. Я би розглянув змогу співпраці з молодими науковцями щодо оновлення законодавства про адміністративні процедури. Не бачу заперечень для цього, однак усе потребує індивідуальних обговорень. Не забуваймо і про протиріччя між позиціями студентів магістратури та практиків із підрозділів Міністерства. Втім, сьогодні комунікація не проблема, тому запрошую до співпраці (посміхається).
- Дякуємо панові Олександру ще раз за віднайдений час, за пролите світло на певні сторінки своєї біографії та за переданий власний досвід нашим читачам. Завершуємо розмову традиційним бліц-опитуванням:
1. Три мотивації увійти до команди технократичного уряду.
Спробувати щось нове для себе. Прагнення до змін. Реалізація напрацьованих ідей.
2. Три найамбітніші цілі на посаді.
Назву чотири. Запровадження класичного суду присяжних. Запровадження правового регулювання адміністративних процедур. Унормування положень про нормативно-правові акти. Створення Фонду відшкодування потерпілим від насильницьких злочинів.
3. Три головних очікування від подальших 5 років суспільно-політичного життя України.
Я сподіваюсь, що суспільство сприйме ті кардинальні зміни, які запропонує Уряд і поборе свій консерватизм. Наш обов’язкок – впроваджувати правильні речі, а від громадян хочеться просто розуміння і сприйняття.
4. Три книги, які найбільше вплинули на Ваш правничий світогляд.
Г. Дж. Берман "Західна традиція права". Вона перевернула моє уявлення про римське право та Середньовіччя. Ця книга писалася автором 50 років!
Д. Нopт, Дж. Вoллic, Б. Вaйнґecт "Нacильcтвo тa cуcпiльнi пopядки".
В. Мотовіловкер "Теорія регулятивного і охоронюваного права".
5. Три поради нашим студентам і випускникам.
Не боятись змінювати щось і виходити із зони комфорту.
Постійно удосконалюватись.
Працювати і жити за принципами – без обману, корупції та інших негативних явищ.
Підготував Я. Тарасенко.
Авторські права на фото належать О. Банчуку, Я. Тарасенку, Центру політико-правових реформ.