"СЛУЖБОВЦІ НЕРЕФОРМОВАНОГО ДЕРЖАВНОГО АПАРАТУ СПЕРШУ ДИВИЛИСЬ НА МЕНЕ З ОСТРАХОМ, ПОДИВОМ І СПОДІВАННЯМ, ЩО ВСЕ ПОВЕРНЕТЬСЯ НАЗАД І СТАНЕ "ЯК БУЛО"
- Пане Ігорю, Ваш життєпис насправді рясніє дуже визначними кар'єрними сходинками. Але чи весь Ваш шлях – це суцільні перемоги та здобутки? Чи були невдачі, які стали уроком або поштовхом для Вас?
- Точно можу сказати, що і кар’єрний розвиток, і свої професійні здобутки я волію вимірювати не назвами посад, які обіймав у той чи інший час. Звичайно, я не виняток – як і в кожної людини, у мене були прорахунки, поразки та невдачі. Але, насправді, це стимул проаналізувати свої дії й надалі досягати нових звершень. Головне – завжди впевнено рухатись уперед і не зупинятись. Не буду заперечувати, що й деякі мої напрацювання у парламентській діяльності не були реалізовані, проте це лише привід зробити висновки і надалі працювати з подвійною енергією.
- Розкажіть, будь ласка, нашій аудиторії трохи про Вашу практичну стежину.
- Після закінчення Київського національного університету протягом певного часу я працював у науково-дослідному інституті митної справи. Згодом була тривала робота в адвокатській компанії, під час якої я також займався юридичним супроводженням діяльності політичної партії "Фронт змін". Далі працював помічником-консультантом народного депутата України. Тому можу сказати, що моя практична діяльність була пов’язана як із суто адвокатською діяльністю, так і з громадсько-політичною роботою.
- Публічний характер Вашої роботи припадає на період після Революції Гідності. На Вашу думку, чи перенеслися зміни з вулиць у владні крісла?
- Справді, моя професійна діяльність набула публічного характеру після призначення на державні посади. Але слід згадати безпосередньо сам період Революції Гідності, коли фактично доводилось цілодобово поєднувати роботу юриста, який займався правничим захистом незаконно затриманих активістів, підготовкою проектів законодавчих актів, із громадською активністю разом із мільйонами людей на майданах. Тоді я свідомо відчував, що Революція Гідності стала відповіддю Українського народу на несправедливість і беззаконня та показала невпинне бажання людей захищати свої права й ідеали.
Чи перенеслись зміни з вулиць у владні крісла? Спершу службовці, які працювали у нереформованому і нелюстрованому державному апараті, дивились на мене з подивом, острахом і сподіванням, що все повернеться назад і стане «як було». Все це стало сильним викликом для мене і вистояти перед ним вдалося завдяки спільній роботі команди, на яку можна було покластися. Взаємодовіра і взаємодопомога поміж нами, а також спільні життєві орієнтири стали вирішальними на той час.
З приводу очікувань зазначу, що певною мірою вони реалізовані. Україна зараз впевнено рухається євроінтеграційним вектором, від якого наприкінці 2013 року тодішня влада намагалась відмовитись усупереч бажанню мільйонів українців. І головним здобутком цього парламентського скликання я вважаю ухвалення рішень, які утвердили нашу національну самоідентифікацію та чітко означили той напрям державно-правового й суспільного розвитку, з якого, я вірю та сподіваюсь, ми вже не зійдемо.
- Ви працювали у виконавчій владі, а тепер представляєте законодавчу гілку влади. Як би Ви оцінили стан їхньої взаємодії, особливо у частині запровадження реформ?
- Взаємодія законодавчої та виконавчої гілок влади, безумовно, повинна бути. В іншому випадку складно говорити про продуктивність не лише спільної, а й окремої роботи парламенту та уряду. Маючи досвід діяльності в обох гілках влади, зараз я розумію, що вони взаємопов’язані і взаємозалежні. Тому під час ухвалення певних рішень повинні бути максимальна координація й узгодження. Коли існує спільне планування і відсутня нездорова конкуренція, тоді можна говорити про досягнення певних цілей. Однак, коли мають місце незрозумілі політичні змагання, тоді виникають прорахунки, імітація та саботаж реформ.
Якоюсь мірою мені простіше. Пропрацювавши у Міністерстві юстиції України та перейшовши надалі до парламентської діяльності, я фактично продовжую її з тією ж командою і займатись питаннями, що належать до сфери діяльності органів юстиції. Ми за цей час налагодили належну робочу комунікацію, яка дає змогу якісно напрацьовувати важливі законодавчі ініціативи, оперативно розглядати їх у парламенті і, відповідно, впроваджувати їх у життя. За ці п’ять років Міністерство юстиції України, безумовно, стало одним із найбільших реформаторів серед усіх органів влади, адже проведені ним зміни відзначені як громадськістю, так і експертами, хоча у деякі з цих перетворень взагалі ніхто не вірив. Я насправді пишаюсь виконаною роботою великої команди фахівців своєї справи, які працювали і працюють з нами.
- Про які саме реформи йдеться?
- Наведу кілька прикладів. Зокрема, дуже великий блок законодавчих ініціатив щодо реєстрації права власності, реєстрації бізнесу в Україні. Їхня розробка та ухвалення дали змогу зруйнувати цілковиту монополію реєстраційної служби на ці послуги та шалену корупцію у даній сфері… Пам’ятаю березень 2014 року, коли я очолив Державну реєстраційну службу України – це був на той час один із найбільш корумпованих державних органів.
Варто наголосити й на комплексній реформі примусового виконання рішень судів та інших органів. Нове законодавство дозволило запровадити змішану систему, де поряд з органами державної виконавчої служби працюють також і приватні виконавці. І зараз можна впевнено сказати: такий підхід справді працює. З’явилась конкуренція, а відтак робота і тих, і інших стала ефективнішою.
Ще один важливий блок питань стосується розбудови системи безоплатної правової допомоги. Нині створено сотні центрів, до яких звертаються мільйони наших співвітчизників, – і це потужний сигнал того, що держава забезпечує громадянам захист їх прав.
Не можу не згадати про ініціативи щодо протидії рейдерству. Роками ми булі свідками численних випадків, коли недобросовісний нотаріус чи реєстратор без жодних підстав і документів міг переписати майно чи бізнес на іншу особу. Ухвалене законодавство такі можливості просто усуває.
Я можу навести ще десятки інших законодавчих ініціатив, які успішно працюють на практиці – це для мене найкраща оцінка спільної роботи уряду та парламенту, профільного Міністерства та Комітету Верховної Ради України з питань правової політики та правосуддя і в цілому правничої спільноти в Україні.
Зауважу, що інші міністерства також мають багато позитивних здобутків, але водночас всім нам ще є над чим працювати.
"ПОВЕДІНКА ОКРЕМИХ ПАРЛАМЕНТАРІВ НАКЛАДАЄ ТАВРО ЛЕДАРІВ І КОРУПЦІОНЕРІВ НА ВЕСЬ ПАРЛАМЕНТ"
- Ви – фаховий правник, із вищою юридичною освітою. Як це, співпрацювати із колегами в парламенті, які мають доволі поверхневі уявлення про право або взагалі не ознайомлені з цими матеріями?
- Звичайно, мені доводилося співпрацювати з такими колегами (посміхається). Але я впевнений, що й парламенти інших країн є строкатими за кадровим складом. Хочеться, звісно, працювати переважно з правниками та економістами, але є різні обставини. Зокрема, не забуваймо, що вибір народу приводить різних людей до парламенту, і його потрібно поважати. Водночас просування певних законодавчих ініціатив може ускладнитись через таку строкатість, але для мінімізації цього ризику функціонують юридичні служби та управління, науково-експертні установи, що працюють для консультування депутатського корпусу. Проте я реаліст, тому розумію, що законодавчий процес часом нагадує маркетинг. Відтак, щоб ухвалити законопроект, потрібно креативно просувати ту чи іншу ідею. Йдеться не лише про фахове наповнення певної ідеї, а й про "гарну обгортку". Дуже часто зустрічав у законотворчій діяльності випадки, коли вибір назви законопроекту впливає на його успішність. Прісна назва законопроекту, наприклад, "Про зміни до законодавчих актів", нікому не цікава. Натомість, коли його назва красномовна, часом провокативна, тоді інтерес до законопроекту суттєво зростає.
Можу сказати, що спілкування з нашим строкатим депутатським корпусом дає абсолютно різні результати, тому часом комунікація з людиною, яка не мала жодного стосунку до права, може у підсумку вилитися у якусь цікаву законодавчу новацію. Разом із тим сумно, коли фахові правники іноді не мають достатніх уявлень про регулювання тих чи інших правових інститутів чи суспільних процесів. Дехто намагається дискредитувати законодавчий процес в силу наявної політичної боротьби у Верховній Раді України. Так, вона присутня і часом шкодить ефективній роботі, а почасти, навпаки, стимулює її. Особисто я ніколи не займаю позицію підтримувати той чи інший проект закону з огляду на його авторство. Для мене вирішальною є сутність законодавчої ініціативи, а не політичний табір її автора. Також ніколи не стверджую, що мій законопроект є єдиним правильним – я завжди відкритий до дискусії з іншими народними депутатами, незалежно від того, яку вони політичну силу представляють.
Як приклад, можу навести Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу. Він створений цілим авторським колективом, що складається з народних депутатів різних фракцій та груп, а також із позафракційних обранців. Особисто я був присутнім на зустрічах із всесвітньо відомим Ніком Вуйчичем, який будував чимало своїх виступів та лекцій навколо проблематики булінгу (цькування як різновиду насильства), побачив для себе нові грані цього питання й не мав жодних сумнівів у актуальності згаданого проекту. Безумовно, я схвалюю таку ініціативу своїх колег, незалежно від того, який політичний табір вони представляють.
Насамперед для законодавчого процесу важливо те, що депутати повинні опускати якісь політичні чи особисті аспекти заради робочих і спільно працювати над тим, що корисно для держави й суспільства. Ця праця включає і конструктивний діалог, критику, альтернативу. Однак проблема в тому, що огульне критиканство часто не має в своїй основі раціональної контрпропозиції. Відразу видно, де є бажання результату, а де – прагнення до здобуття політичних балів для себе.
- Які б вимоги до кандидата у народні депутати Ви запропонували?
- Я точно б не закріплював на законодавчому рівні вимогу стосовно професійної освіти чи фахової підготовки. Водночас маю надію, що з року в рік ми будемо відходити від принципу вибору кандидата за критерієм політичних гасел та солодких обіцянок, не кажучи вже про гречку. Виборець має орієнтуватись на те, наскільки його кандидат може фахово працювати у законодавчому процесі.
От, що я б справді прописав і закріпив у Конституції України, то це додаткові підстави припинення депутатських повноважень. Наприклад, за пропуск певної кількості робочих днів у сесійній залі та на засіданнях комітетів. Так, за це передбачені санкції матеріального характеру, але для багатьох вони взагалі не відчутні. Політична відповідальність за прогули також нібито є, але її механізм не дієвий. А от, коли буде пряма конституційна норма, згідно з якою депутата позбавлять його статусу за відсутність на роботі без поважних причин, це справді стимулюватиме його роботу. Поведінка окремих колег накладає відбиток на імідж парламенту, адже громадяни рідко диференціюють ці речі, оскільки мають узагальнене бачення щодо діяльності всіх народних депутатів як ледарів і корупціонерів. Повірте, не всі парламентарі є такими, багато хто відповідально ставиться до своїх обов’язків. Тому хотілось би, щоб увесь парламент був дисциплінованим і відповідальним, без винятків.
"Я НЕ МАЮ СУМНІВІВ У ТОМУ, ЩО АСОЦІАЦІЯ ВИПУСКНИКІВ МОЖЕ ВПЛИВАТИ НА ФОРМУВАННЯ РЕФОРМАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ У ПРАВНИЧІЙ СФЕРІ!"
- Суспільство стало більше впливати на прийняття публічно-владних рішень? Чи насправді практика не збігається із законодавчими нормами?
- Я б сказав, що після Революції Гідності співпраця між публічними інституціями та громадянським суспільством покращилася. Раніше також були десятки, навіть сотні громадських організацій. Проте чи реально вони впливали на інституційні процеси? Швидше за все – ні. Тому що за ними переважно не стояли сотні активістів, серед яких лідери думок у різних сферах суспільного життя, а були люди, які пропонували абсолютно дефектні й нереалістичні ініціативи. Коли ж є низка інститутів громадянського суспільства, які формують правильну дорожню карту реформ і порядок денний, то безглузда та влада, яка не враховує таку позицію. Там, де є здорова комунікація і громадські організації не обслуговують приватні інтереси, а працюють задля реформ і змін, хочу такому процесу побажати лише набирати обертів, а громадським діячам активніше заявляти про свою позицію й не боятися діалогу. Справедлива критика і поради від молодих освічених людей завжди лише на користь.
- На Вашу думку, Асоціація випускників належить до таких прогресивних інституцій? Які кроки для покращення могла би ще зробити наша спільнота?
- Насамперед я вітаю вашу правничу спільноту з тим, що така інституція відбулася як самостійна і дієва структура. Чому ж раніше не було Асоціації? Коли я у 2009 році закінчував КНУ імені Тараса Шевченка, про це ніхто й думки не мав. Я переконаний, що соціально-політичний нетворкінг, який вкладається в основу діяльності вашої структури, дасть гарні результати у найближчому майбутньому. Те, що я бачу зараз – це процес становлення та напрацювання комунікацій у напрямах приватного, громадського і публічно-правового секторів. Чого часто бракує подібним структурам? Це того, щоб їхні ініціативи максимально корелювалися з потребами держави. Ви повинні тонко відчувати, що потрібно вашим випускникам, а вони мають відчувати попит з боку держави та юридичного ринку. І навколо цього ви й маєте активно розбудовувати діяльність у майбутньому, завжди бути на крок і навіть на два попереду. Нещодавно я читав публікації у зарубіжних виданнях, де досліджувався попит на професії майбутнього і трансформації сучасних фахових дисциплін. Одна із таких професій – це наша. Класичний юрист, яким я себе уявляв після випуску, яким себе уявляє сучасний студент, і юрист майбутнього – це різні речі. Тому потрібно дивитись далеко вперед, щоб сприяти вихованню правників майбутнього. Тоді Асоціація зможе неабияк поповнити кадровий потенціал ринку юридичних послуг, і в мене нема жодних сумнівів, що ви будете впливати на реформаційні процеси у правничій сфері!
Дякуємо панові Ігорю за приділений час та увагу! На завершення для гостя традиційний бліц.
1. Три Ваших вчителі у стінах Червоного корпусу.
Пам’ятаю багатьох викладачів і підтримую з ними контакти, але однозначно виокремлю Сергія Дмитровича Шапченка. Його настанови стали для мене неоціненним досвідом. Також, хоч я і не великий послідовник цивільно-правової школи, але фундаментальний підхід до навчання Наталії Семенівни Кузнєцової не міг залишитися поза увагою. Не можу не згадати також нині покійного Станіслава Сергійовича Яценка, видатного фахівця із кримінального права.
2. Три розвінчані ілюзії після потрапляння у владні коридори.
Скажу відверто, я взагалі не мав ілюзій щодо діяльності владних інституцій, оскільки безпосередньо бачив діяльність владного апарату, коли ще займався юридичною практикою в адвокатській компанії.
3. Три недоліки нормотворчого процесу в українському парламенті.
Перший – політичний популізм, який з’їдає чимало робочого часу і шкодить розгляду справді ефективних ініціатив. З’ясування стосунків між депутатами просто неприпустиме у робочий час – це гра на публіку, а не праця.
Другий – безсистемність законодавчих ініціатив, продукування сотень законопроектів, що не мають комплексного підходу до вирішення проблемного питання. Це призводить до законодавчого спаму.
Третій – коли на перший план ставиться не зміст ініціативи, а її "обгортка". Реалії роботи такі, що інколи суто назва законопроекту набагато важливіша за його зміст.
4. Три Ваші надії щодо українського суспільства.
Я маю велику надію, що наше суспільство стане більш свідомим та нарешті почне оцінювати реальні дії політиків, а не пусті їхні обіцянки.
5. Три поради сьогоднішнім і майбутнім нашим випускникам.
Перша – бути голодними до знань. Саме в студентські роки ми маємо найбільше часу для опанування чогось нового. І зараз є набагато більше можливостей для саморозвитку, аніж раніше.
Друга – якщо хочеш щось змінити, почни з себе. Подумайте, чи правильно ви вчинили для змін у власному житті. Якщо людина чогось бажає, вона обов’язково його досягне.
Третя – знайти баланс між професійною роботою, саморозвитком і родиною. Поміркуйте, що стане для вас підзарядкою і перезавантаженням – це теж важливо.
Підготував Я. Тарасенко.
Права на фото належать І. Алексєєву, В. Слободянюку, О. Явтушенку.