"Я Б ДУЖЕ ХОТІЛА, ЩОБ НА НАШОМУ ФАКУЛЬТЕТІ БУВ ЗАСНОВАНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ КУРС НА КШТАЛТ 'START-UP LAB', ЩО ДОПОМОЖЕ СТУДЕНТАМ, ЯКІ ПРАГНУТЬ ДО ВЛАСНОГО ЮРИДИЧНОГО БІЗНЕСУ"
- Пані Устино, що спонукало Вас вирушити до Європи здобути додаткову освіту й навички?
- Насправді я завжди мріяла здобути вищу освіту за кордоном. Спершу в планах був університет готельного бізнесу в Швейцарії. Але за наполегливими рекомендаціями батька, першим пунктом на моєму освітньому шляху було здобуття магістра права в рідних стінах університету Т.Шевченка. Вже тільки після закінчення ВУЗу, а також роботи в Міністерстві закордонних справ я повернулася до своєї мрії. Тож, як бачите, моє рішення не було спонтанним, це сталося усвідомлено. Мене спонукало бажання отримати якісну європейську освіту в рейтинговому та визнаному на міжнародній освітній арені університеті.
- Які уроки, засвоєні у стінах Червоного корпусу, стали Вам у нагоді під час навчання в Іспанії?
- На жаль, я маю визнати, що усе було навпаки. Під час мого навчання в червоному корпусі основними навичками, якими я оволоділа, були запам’ятовування великого обсягу інформації (зубріння) і її дослівний переказ. У вузах Європи такого підходу не вимагають, а натомість цінують аналітичні вміння – зокрема, опрацьовування інформації, її аналіз через різні точки зору та аргументація власного бачення ситуації. Думка студента частіше цікава саме тоді, коли йде всупереч шаблонам і стандартам. Відповідь не оцінюється з перспективи правильно/неправильно, натомість велика увага приділяється творчому нестандартному мисленню та практичному застосуванню. Сама я не навчалася в Європі на юридичному факультеті, але знаю від своєї сестри, що іноземні викладачі юридичних шкіл в першу чергу цікавляться, як студент може поглянути на нестандартний кейс і які рішення запропонувати, виходячи зі своїх знань. Безумовно, його бачення має ґрунтуватись на теоретичній базі, але не лише її наявність визначає компетентність студента. Тому коли я потрапила до іспанської бізнес-школи, мені довелося розвивати абсолютно нові вміння та якості.
- Чимало випускників юридичного факультету йдуть шляхом заснування власних компаній. Але часто цей процес відбувається навпомацки. На Вашу думку, чи можливо запровадити на факультеті окремий курс із адміністрування юридичного бізнесу?
- Прокоментую Вашу тезу стосовно "навпомацки". В принципі, кожен бізнес так і будується – шляхом спроб і помилок. Просто у кожного кількість самих цих спроб і помилок буде різна, але це і є той досвід, який допомагає в майбутньому рухатись з меншими перепонами до омріяного результату. Щодо курсу, про який Ви згадали, я вважаю, що він є необхідним в академічних програмах будь-якої спрямованості, будь то юриспруденція, психологія чи педагогіка, оскільки менеджмент та основи бізнесу є невід’ємною частиною нашого життя. Приміром, моя програма в бізнес-школі передбачала проходження факультативного практичного курсу "Start-up Lab". Суть цього модуля полягала в консультативному супроводі студента при створенні і реалізації його бізнес-плану та включала такі теми, як маркетинг, залучення інвестицій, побудова стратегії та юридична сторона створення бізнесу. Таке професійне менторство і підтримка надавалися як від самих професорів-практиків, так і від підприємців, що співпрацювали з університетом. Усе було побудоване навколо сентенції "business and consulting". При такій співпраці ніхто не надає чітких вказівок, натомість семінари, тренінги та консультації скорше мають форму коучінгу. Це і є той шлях навпомацки, але із досвідченим наставником за спиною. Тому я б дуже хотіла, щоб подібний курс був заснований на нашому факультеті як обов’язковий чи факультативний, платний чи безкоштовний. Форма – це робоче питання, але суть тут пріоритетна. На моє переконання, протягом 5-6 років юридичної освіти можна знайти шпарину у навчальній програмі, яка б дозволила занурити студентів у сферу менеджменту юридичного бізнесу. Таке нововведення дозволило б молоді остаточно зрозуміти, що не варто чекати закінчення бакалаврату, аби почати працювати або створювати щось своє.
"НА МЕНТАЛЬНОМУ РІВНІ ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СТУДЕНТ ГОТОВИЙ ДО ВСЬОГО РІЗНОМАНІТТЯ ПОВСЯКДЕННЯ"
- Чим відрізняється збірний образ ментальності вітчизняного студента від європейського?
- У першу чергу, на ментальному рівні європейський студент готовий до всього того різноманіття, яке йому надає повсякдення. Як відомо, Європейський Союз не має традиційних міждержавних кордонів, тому, приміром , для молоді з Франції, Німеччини чи Іспанії немає жодних бар’єрів, щоб поїхати здобути вищу освіту в іншу країну. Закінчити high school (старші класи), бакалаврат чи магістратуру в країні, відмінній від країни народження, це норма. Я б хотіла бачити таку відкритість поглядів і готовність до зміни звичної локації і серед нашого студентства, незважаючи на те, що поки Україна не є повноправним членом ЄС. Адже в наш час існує низка міжнародних та приватних фондів, які охоче фінансують навчання студентів за кордоном та консультантів (таких як я (посміхається), що допомагають з усіма адміністративними, організаторськими та візовими питаннями, що можуть виникнути під час вступу до університету. Повертаючись до теми відкритих кордонів, слід наголосити, що змішання культур, менталітетів та релігій призводить і до відкритості поглядів. А саме це і є втіленням "open mind", до якого так прагне сучасне суспільство .
Якщо говорити про професійну ментальність, то європейський студент орієнтується на те, що "один в полі воїн", і в нього немає інших опцій, окрім як досягнути результату власною працею. В наших вузах будь-яка форму чітінгу – ледь не норма, тоді як в Європі це сприймається професурою і самими студентами як низька і недостойна поведінка, що не тільки впливає на ставлення до людини, а й може бути причиною відрахування з курсу. В перші ж дні навчання я чітко усвідомила, що я єдина хто відповідає за власний результат. В академічній Європі поняття "дружби" має дещо інший характер. Там не варто чекати на класичну в нашому розумінні допомогу зі сторони.
Поясню: по-перше, ніхто не буде робити за вас вашу роботу, по-друге, ніхто не буде сидіти з вами годинами і щось вам пояснювати, по-третє, ніхто не буде занурюватись у драматичні скиглення про те, як вам важко. При будь-яких складнощах у навчанні спершу ти робиш все, що в твоїх силах для подолання проблеми. Тут допомога від одногрупників якраз може мати характер поради – якщо це не допомагає, то ти звертаєшся до викладача і в узгоджений день і час приходиш із цією проблемою до нього в офіс. Там тебе уважно вислухають, щоб зрозуміти твою проблему, знову ж таки, дадуть своє бачення, як ти можеш з цим впоратись і якщо тобі справді потрібні додаткові індивідуальні заняття з викладачем, то обидві сторони узгоджують час і таким чином викладач може безкоштовно підтягнути студента. Як ви розумієте, така система передбачає повну відповідальність за свій результат. Більш того, європейський студент завжди напоготові перед несподіванками: наприклад, один із іспитів з маркетингу у мене, крім викладача, приймали представники компанії L’Oreal, які прийшли із власним робочим кейсом із запуску нової лінії косметики, де ми – студенти повинні були представити своє креативне бачення маркетингової кампанії для такої продукції.
Іноземні викладачі, до речі, не послуговуються ієрархічними підходами у стосунках із студентами. Вони радше ментори, наставники, за деяких обставин – навіть друзі. Європейський студент добре знає свої права, і у певних ситуаціях може оскаржити рішення викладача. У критичних ситуаціях можуть скликатися певні ради із залученням деканату, якщо обидві сторони не можуть дійти консенсусу. Це гостро суперечить нашим реаліям, де старший за статусом має більше привілеїв і його позиція апріорі сильніша. Іноді в мене складалося враження, що на фоні студентів викладачі почувалися не те що рівними, а навіть слабшими. Так, для прикладу, коли більша частина мого класу через голосування дійшла згоди, що певний викладач нам не підходить з низки причин, таке рішення було негайно передане до деканату і в наступному семестрі викладача з цієї дисципліни просто замінили на іншого.
- Чи є у європейській практиці вирішення питання first-job-offer? Якщо є, то чи реально щось подібне реалізувати в українських реаліях?
- Не все так "веселково" і безтурботно, як нам може здаватись. Насправді, європейська молодь також відчуває розпач, коли починає пошук робити. І питання полягає, як правило, не в тому, що в них відсутній будь-який досвід, бо до моменту випуску європейські студенти часто працюють волонтерами, наймаються на "літні/сезонні" роботи або знаходять підробіток на вихідних, а в загальній кількості заявок, що отримує середньостатистичний HR. Звісно, вузи надають певні привілеї для своїх вихованців, а саме вони дають безцінну можливість особистого контакту з рекрутерами таких топових компаній, як Google, Microsoft, Inditex, Nestle та інших. Такі ярмарки вакансій, коли представники міжнародних компаній навідуються до університету по свіжу кров проходять на регулярній основі. Тут слід зауважити, що саме відвідування такого заходу не є запорукою отримання роботи. Зазвичай кожен із студентів заздалегідь готується до співбесіди на певну позицію в конкретну компанію; це якраз той випадок, коли якість перемагає кількість. У цьому йому допомагає ментор з кар’єрного центру, що призначається до кожного студента ще на початку навчальної програми. Підготовка включає в себе пошук інформації про компанію, її діяльність, відкриті вакансії, підготовка резюме до конкретної посади, підготовка супровідного листа, підготовка до тестів та проходження пробної співбесіди; зазвичай їх буває декілька, де розбирається кожне питання і разом із студентом генеруються найкращі відповіді. Отже, європейські вузи дають певні інструменти для вирішення питання first-job-offer, але й студенти роблять чимало кроків назустріч власним цілям. Ніхто не чекає листів щастя від компаній після рекомендацій університету. Кожен сам бореться за своє місце під Сонцем і виявляє "leadership skills". Саме це і цінується – чи може молода людина активно заявити про себе і презентувати свій потенціал. Я вважаю, що подібний досвід необхідно обов’язково впровадити в кращих українських університетах, адже такі ярмарки та підготовка до них є плавною "трансакцією" студента від університету до профільних компаній.
- Після стількох здобутих навичок під час європейського навчання чи не почуваєтеся часом чужорідною у реаліях нашого бізнес-світу?
- Скажу, що відчуття чужорідності починається ще з моменту закінчення навчання. Оскільки по-перше, зупиняється насичений якісний академічній інформаційний потік, адже той масив інформації, який у тебе входить за кордоном, обсяг роботи, який від тебе вимагають, раптово обривається і ти потрапляєш у вакуум. По-друге, після повернення в свою країну важко стає і ментально, бо за рік навчання ти настільки змінюєшся і звикаєш до міжнародного оточення, що українська реальність вбиває. Коли 2 роки тому я проводила семінари із вступу в закордонні бізнес-школи, до мене прийшла дівчинка, що потім стала студенткою на програмі, що я закінчила. За час консультацій ми здружилися і вже після її повернення, перше питання, яке вона мені поставила, було: “А як тепер підтримувати той рівень якості спілкування, брейнстормінгу та розвитку?”. На жаль, ефект так званого відкату справді присутній, якраз на період адаптації до нового оточення і з’являється психологічне відчуття чужорідності. Щодо такого відчуття в бізнес-середовищі, не можу сказати, що воно було для мене таким сильним яким могло б бути, бо після повернення я все-таки працювала в стартапах та компаніях міжнародного та змішаного типу.
Звісно, різниця під час роботи з людьми, які не здобували освіту за кордоном, також відчувається. Суть не тільки в навчанні, а й у тій школі життя, яку людина пізнає за кордоном. Приміром, мій керівник на останньому місці роботи не обмежувала свої знання двома вищими освітами, в її резюме згадувалися тренінги і курси при кращих світових університетах, так як професіоналом можна залишитись тільки безперервно розвиваючись.
- Доводилося помічати чи й відчувати великий опір з боку консерватизму у нашому бізнес-середовищі, наприклад, у частині найму на роботу?
- Я б сказала, що такий опір відчувається з боку елементарної необізнаності, радше ніж консерватизму. Так як кар’єрний шлях завжди починається із HR-департаменту, то тут слід розуміти, хто отримає твої документи. В Україні ми маємо таку ситуацію: в більшості випадків HR-спеціаліст не має розуміння рівня і стандартів освіти міжнародних вузів, більш того, він точно не цікавиться рейтингами університетів Financial Times чи The Guardian. Тому коли така людина порівнює резюме двох кандидатів із місцевою освітою і міжнародною, в неї немає реального розуміння, хто є хто. Будь-який локальний вуз для неї буде набагато зрозумілішим, аніж європейський чи американський. Але є і хороші новини: існує та меншість компаній, що тримають HR-спеціалістів регіонально, тобто подаючи документи онлайн, за успішного відсіювання від інших кандидатів, співбесіду по скайпу тобі можуть призначити з HRом з Амстердаму, Варшави або Барселони. Звичайно, такі спеціалісти мають ширші уявлення стосовно освіти. Саме тому в регіональних офісах міжнародних компаній в Україні консерватизму на етапі працевлаштування я не спостерігала. Резюме там спершу проходять відбір через автоматизовані системи, які сканують і фільтрують біографії кандидатів. Отже, консервативний опір здебільшого є в малих українських компаніях, який виявляється у вузькому розумінні речей, про які я вела мову.
- Чи є міжнародна освіта запорукою потрапляння на роботу у провідну міжнародну компанію (юридичну або іншого спрямування)?
- І так, і ні. Важливою є не тільки освіта, а й практика у міжнародних компаніях до або під час навчання. Ці компанії повинні мати справді впізнаваний бренд. Також важливо знати не тільки мову, якою ведеться робоче спілкування і документообіг у компанії, а й мову країни, куди ви подаєтесь. Іншими словами, якщо людина має бажання працевлаштуватись у Франції, то я б наполегливо радила вчити мову якнайшвидше, бо такий аспект може мати вирішальне значення у прийнятті на роботу, коли порівнюються два кандидати зі схожими профайлами. Також тим, хто хоче не лише повчитись за кордоном, а й лишитись там, я би відразу порадила влаштуватись хоча б на умовах неповної зайнятості у міжнародну компанію в Україні. Але якщо ви хочете вчитись і практикувати у праві, то така компанія обов’язково має бути юридичною. Інакше у майбутньому графа роботи у Вашому резюме не представлятиме цінності для роботодавця. Загалом, я раджу починати проектувати свою дорожню карту кар’єрного шляху якомога раніше, тоді зваживши всі за і проти й отримавши достатньо інформації від досвідчених професіоналів, ви заощадите свій час і сили.
Усього цього я не знала, коли вступала на навчання за кордон, я не мала того розуміння своєї стратегії і складнощів з якими в майбутньому зіткнулася. Можливо, це і була одна з причин, чому я повернулась. Отже, слід розуміти, чого ви хочете. Просто здобути європейську освіту й працювати в Україні, чи лишитись і будувати кар’єру за кордоном – юриста, маркетолога, фінансиста тощо. Якщо друге, то один лиш диплом не відчинить вам двері до топ-компанії. Більш того, реалії ЄС поки такі, що на роботу візьмуть спершу громадянина окремо взятої держави, потім громадянина іншої країни євроспільноти і лише в останню чергу українця, за умови, що всі троє однаково компетентні і конкурентні. Це законодавчий момент і він дуже серйозно контролюється.
"СТВОРЕННЯ АСОЦІАЦІЇ – ЦЕ ОЗНАКА ТОГО, ЩО ВИ ДИВИТЕСЬ НА СВІТ ПО-ІНШОМУ І ХОЧЕТЕ ЙОГО ЗМІНИТИ ГЛОБАЛЬНО!"
- Підозрюю, що Ви часто буваєте й берете активну участь у публічних заходах на бізнес-тематику, де спілкуєтеся з молоддю. На Ваш погляд, останні покоління мають шанс кардинально змінити підходи до ведення бізнесу й зробити бізнес-клімат цивілізованішим і комфортнішим?
- Так, цілком. Я багато спілкуюсь із творцями стартапів, які чудово себе почувають не тільки в Україні, а й за кордоном. В наш час активно розвивається інфобізнес, люди прагнуть не тільки до особистого розвитку, а й до розширення та поглиблення своїх професійних знань. Останні декілька років все більшої популярності набувають фестивалі, конференції, тренінги, курси будь-якої спрямованості. Зараз з легкістю можна знайти професіоналів своєї справи у будь-якій сфері, публічність і в той же час доступність стає нормою. Також можна спостерігати створення все більшої кількості бізнес-інкубаторів, неформальних навчальних закладів, стартап майданчиків, тому я б сказала, що освітній клімат, безумовно, змінився на краще за останні декілька років. В свою чергу, зміни торкнулися і самого бізнес-середовища, яке з одного боку отримало більшу відкритість та підтримку зі сторони Європейського Союзу, а з іншого – покоління, яке відмовилося від застарілого радянського мислення на користь гнучкості та інноваціям сьогоднішнього дня. Я винятково позитивно сприймаю нашу молодь і її намагання. Наприклад, моя племінниця нині поїхала навчатись до юридичної школі в Ліон, Францію. І навіть на її прикладі я бачу, наскільки швидко молодь вловлює нові тенденції й адаптується до змін.
Звичайно, величезну роль зіграла мережа Інтернет, яка зробила отримання знань доступною з будь-якого куточку світу і відкрила двері до низки таких безкоштовних навчальних платформ як Prometheus, Coursera, TedX та інші. Навіть не треба покидати країну, щоб по-новому поглянути на світ. Моє покоління ще чекало, щоб нам щось дали, якийсь інструмент, інформацію, знання – нинішнє ж у змозі все взяти самотужки. Молодь не чекає дозволів, їм не потрібні догми та настанови. Я впевнена, що за такими голодними майбутнє.
І скажу, що я дуже хочу, щоб актив Асоціації випускників завжди складався з таких же голодних до новаторств особистостей. Це те, що запалює зсередини і надає певну цінність Вашій місії. Вірю, що пасіонарна молодь зможе повести за собою і докласти руку до народження правників, науковців, бізнесменів (зокрема, юридичних) нової генерації. Створення такої Асоціації – це вже ознака того, що Ви дивитесь на світ по-іншому і хочете його змінити глобально!
- Можливо, провокаційне запитання. Але чи заважало Вам колись Ваше прізвище у Вашій діяльності?
- Заважало. Це психологічний аспект розуміння того, що ти маєш відповідати статусу прізвища. Я просто не мала права "лажати", це була одна з мотивацій закінчення університету із червоним дипломом (посміхається). Розумієте, часто коли батьки і діти обирають одну й ту саму професію, останнім не уникнути порівнянь. А я надаю перевагу формуванню портрета людини спираючись виключно на її власні особисті і професійні якості. Також фактор тата завадив мені залишити юридичний факультет на 3 курсі, чого я дуже хотіла й перейти на психологічний. Мабуть, це доля всіх дітей відомих батьків – мати певний відбиток статусу і прізвища на власній поведінці й жертвувати частиною власної свободи самовираження. Хоча з іншої сторони, все звісно залежить від виховання, сімейних правил, а також від характеру самої людини.
Дякуємо пані Устині за розмову, сповнену свіжістю ідей, оптимізму та віри у майбутнє. На завершення, за традицією, коротке бліц-опитування.
1. Три книги з галузі бізнесу, психології, саморозвитку, які Ви порадите навіть юристам.
"Радикальне прощення" Колліна Тіппінга. На мою думку, пробачення – це основа руху в житті. Не прощаючи, ми залишаємось на одній і тій же позиції без динаміки. Тим паче, юристи мають чимало опонентів і почасти ворогів, тому ця книга стане у нагоді й правникам.
Наступна книга це "ReWork" Джейсона Фрайда, вона допоможе поглянути на ведення бізнесу з іншої незвичної для багатьох сторони, при тому не має значення, це малий бізнес чи, як кажуть автори, масштабний бізнес класу "А". Також вона буде корисна й тим, хто працює повний робочий день і тільки мріє про власний проект.
Закриємо трійку роботою Джулії Кемерон "Шлях митця", ця книга має на меті розкриття вашого творчого потенціалу і буде корисна будь-кому ,хто хоче розвивати в собі креативність.
Разом з тим, я б радила не обмежувати себе тільки книгами, а контактувати з авторами в живу, відвідувати профільні заходи і знаходити "своїх" менторів, коучів, вступати з ними в дискусію. У бізнесі навряд чи можливо запалити себе книжкою, а от людиною, сповненою наснаги і сил, – так.
2. Три складнощі, які постали перед Вами на старті навчання у Європі.
Перше – це сам іспит GMAT (Graduate management admission test) – стандартизований тест, що був створений об’єднаними зусиллями 9 бізнес-шкіл для визначення здатності успішного навчання студента на програмах менеджменту і бізнесу. Дуже складний, але невід’ємний для вступу в іноземні бізнес-школи, бо результат тесту є одним із основних критеріїв відбору.
Друге – усвідомлення того, що потрібних навичок для навчання в мене чи зовсім не було, чи вони були на досить низькому рівні. Як результат – необхідність вмикання мозку на максимум і повне занурення у чужорідну систему навчання і оцінювання. Складність полягала в перебудові свого мислення, у впровадженні нових методів самонавчання, у надшвидкій адаптації до вимог університету.
Третє – це, звичайно, культурний контраст. Незважаючи на усю різноманітність колективу (класу), вихідців із пострадянського простору на моєму потоці майже не було і тому час від часу я почувала себе вкрай самотньо. Не раз в мене виникало бажання відчути ментально "свою" людину.
3. Три напрями вдосконалення вітчизняної правничої освіти з метою наближення її до євростандартів.
1. Робота над рейтингом і статусом факультету/університету. Активна міжнародна діяльність, яка буде сприяти просуванню бренду не тільки локально, а й за межами України.
2. Запровадження нових форм навчання, як той же підхід "case studies", коли студенти розбирають реальні юридичні кейси і знаходять альтернативні рішення для описаних ситуацій.
3. Активізація обміну студентами. Почати можна хоча б з найближчих країн-сусідів. Поява нових людей у стінах нашого вишу лише культурно й ментально його збагатить!
4. Три головні постулати, цінності, навколо яких будується Ваше життя.
Чесність, прямолінійність, відкритість. І обов’язково справедливість.
5. Три поради для наших студентів і випускників.
Діяти незалежно від Вашої стартової позиції. Життя у Ваших руках!
Дозволити собі хотіти все різноманіття, яке надає нам життя. Не боятись бути різним. Наприклад, у робочі дні моя сестра – юрист, протягом вихідних – діджей (посміхається). Я місяць тому повернулась до професійних бальних танців і у липні вже буду виступати. Не забувайте, що Вас запалює!
Не зациклюйтесь лише на навчанні, а дивіться на життя ширше за академічні рамки. Не проґавте кохання й дружбу, зосереджуючись на освіті! Лише баланс між особистим і робочим є запорукою щастя.
Підготував Я. Тарасенко.
Права на фото належать У. Оніщук, Я. Тарасенко.