"СУВОРІВСЬКИЙ" ДОСВІД ВІДЧУТТЯ АРМІЙСЬКОГО ЖИТТЯ ДОПОМІГ МЕНІ БІЛЬШЕ ЗРОЗУМІТИ ПСИХОЛОГІЮ ЛЮДЕЙ"
- Пане Валентине, дякуємо, що погодилися на розмову з нами. Почнемо з Вашої доуніверситетської біографії. Ви – випускник Київського військового ліцею імені І. Богуна. Скажіть, що Вас спонукало пройти цей шлях?
- Дякую Вам навзаєм за запрошення на інтерв‘ю, для мене це велика честь, і я буду радий поділитися своїм досвідом із читачами. Сподіваюся, сказане мною буде корисним і пізнавальним. Щодо Київського ліцею імені Івана Богуна – це насправді вагома частина мого життєвого шляху. Як я туди потрапив? Волею долі. 2008 року ми проїжджали з мамою повз будівлю ліцею. Тоді я не знав, що там знаходиться. Ввечері мама мені розповіла про цей заклад і сказала, що туди вступає син її подруги. Вона запропонувала вступити також і отримати корисний досвід перед вступом до університету. Вступна кампанія видалася нелегкою, я склав іспити з української, англійської мови, математики, фізичної підготовки. Бажаючих стати ліцеїстами було чимало. Навчання фінансується за кошт Міністерства оборони України, воно стало для нас повністю безкоштовним, тому не дивно, що довелося докласти чималих зусиль для того, щоб стати, як це раніше називалося, "суворівцем". Ще з часів Радянського Союзу цей заклад був одним із найпрестижніших військових училищ і по сьогодні береже давні традиції виховання юнаків. Таким чином, протягом 2008–2010 років я пройшов складний, але дуже цікавий етап свого життя, про який можу розповідати годинами.
- Які головні уроки та принципи Ви винесли для себе після того, як певний час провели у військовій формі? Які цінності з тих часів і досі для Вас нетлінні?
- Я думаю, що кожен ліцеїст плекав у собі ті якості характеру, які вже були зародженні в ньому. Стосовно моїх уроків, то насамперед це – цінність дружби. Справжньої чоловічої дружби. Я навчався у другій роті, яка складалась із ста осіб, і ми вчились бути одним цілим. Друга якість – це вміння терпіти все послане долею, що дуже мені допомогло у майбутньому. Третє – це вміння беззастережно підкорятись. Упродовж навчання мені доводилось мити туалети, сходи, підлогу. Два рази в місяць я потрапляв у наряд і частково відчував на собі всі сторони армійського життя. Саме останнє мені допомогло більше зрозуміти психологію людей, і я виніс чимало уроків для свого управлінського й підприємницького майбутнього.
- Чим Вас привабили юридичний фах і стіни Червоного корпусу?
- Маю сказати, що я також вступав до Військового інституту КНУ ім. Т. Шевченка, але це мені не вдалося. Хоча я великий прихильник дисципліни, але склад мого розуму гуманітарний за сутністю. Тому мені було комфортніше складати саме ті предмети, які були потрібні для вступу на юридичний факультет. Крім того, моя родина дуже хотіла, щоб я навчався у престижному навчальному закладі. З огляду на все це я зупинив свій вибір на Київському національному університеті. Вступив на контрактну форму навчання. Це рішення, мабуть, базувалося на інтуїції. Зауважу також, що у мене давно викарбувалося гостре відчуття справедливості, тому будь-який вчинок я розцінюю саме з міркування, чи чесно і справедливо я чиню.
- Як би Ви охарактеризували студентські роки? Безтурботні, переломні, непрості?..
- Я вважаю, що шість років свого життя провів у пошуках себе, дозріванні як особистості. Це були часи важкої роботи. Щодо навчання, то нелегко було перші 2,5 роки. Після першого курсу я пішов працювати, нехай і на півдня. Надалі я старався знайти баланс між навчанням, роботою та дозвіллям, виходячи з міркувань доречності та потрібності того чи іншого предмета для мого подальшого майбутнього. Між іншим, я знаходив час навіть грати у музичному гурті. Від студентства залишилися лише теплі та приємні спогади. Я познайомився з низкою цікавих та неординарних людей, збагатився солідним досвідом. Приміром, спілкуючись із моєю дівчиною, яка вчилася на архітектора, я розумію, що на юридичному мені було набагато легше. Підсумовуючи, скажу, що Університет Шевченка лишив по собі вагомий слід у моєму житті, і саме під час навчання я почав провадити ті речі, які сьогодні визначають напрями мого життя та діяльності.
"СПІЛЬНІ ПРОЕКТИ З ДРУЗЯМИ ЦІЛКОМ МОЖУТЬ ЗМІЦНИТИ СТОСУНКИ, ОДНАК ІЗ РОДИЧАМИ НАБАГАТО ВАЖЧЕ"
- Розкажіть про Вашу особисту мотивацію заснувати Bitlex – Ваш перший серйозний проект?
- Я дуже тісно дружив і дружу з Антоном Богдановичем, також нашим випускником. Він з кінця другого курсу працював у юридичній компанії Jurimex. Ми постійно задавалися питанням, чим би зайнятись, адже робота в компанії не давала змоги реалізувати всі свої ідеї та мати підприємницьку свободу. Від мого брата, Віталія Півоварова, ми багато дізналися про новітні інформаційні технології та криптовалюту і це нас "запалило". У 2014 році Антон працював у практиці ІТ в Jurimex і чимало розповідав про нові тенденції Данилу Гетманцеву, тодішньому власнику цієї фірми. Восени того ж року комусь із нас впала в око американська платформа RocketLawyer, і нас вона зацікавила. Ми аналізували ринок онлайн юридичних послуг, вивчали сайти вітчизняних і зарубіжних компаній і виявили, що здебільшого вони застарілі. Здалося, що це наша ніша, і Антон переговорив із Данилом Олександровичем стосовно створення сучасної онлайн-платформи для юридичних послуг в Україні. Далі ми з допомогою нашої подруги Альони Казанець зареєстрували Товариство з обмеженою відповідальністю, зайнялись розробкою сайту (у цьому допомагали мій брат та однокласник Антона Богдан Левицький). Jurimex спонсорував нашу ідею, а наша команда почала її розвивати з кінця 2014 року. У середині 2015 року платформа була запущена і стала одним із перших legal tech проектів в Україні. Ми з Антоном зареєструвалися на Facebook і почали promotion у соцмережі. Поступово набиралася клієнтська база. Щоправда, були й труднощі із розумінням нашої некласичної концепції з боку керівництва Jurimex, наслідком чого стало компромісне рішення 2016 року вийти з проекту. Данило Гетманцев викупив наші частки у товаристві, і ми пішли своїми шляхами – Антон Богданович почав займатись web-розробками, а я продовжив роботу у сфері юридичних інновацій.
Валентин Півоваров та Антон Богданович
- Можна сказати, що перший стартап приніс Вам чимало досвіду не просто як legaltech юриста, а й бізнесмена. Чи змінились Ваші уявлення про ведення бізнесу? Організацію роботи команди, стосунки із діловими партнерами тощо? Які здобутки лишив по собі Ваш проект?
- Думаю, що ми дали поштовх розвитку проектів legal tech в Україні. Наш Bitlex у чомусь копіював американську ідею, але він був заточений під вітчизняні реалії. Нині ж legal tech в Україні активно розвивається, і минулого року один із стартапів залучив понад 1 млн доларів інвестицій. Тому нам приємно, що ми були першими, хто вказав на цей шлях. І сьогодні послугами Bitlex активно користуються клієнти. Я знаю, що понад 40000 людей отримали якісні консультації завдяки цьому проекту. Фактично, це доступ до правосуддя за адекватною ціною для населення одного з українських містечок. Також ми створили не одне робоче місце з конкурентною ринковою оплатою послуг. Це теж можна вважати досягненням. Кажучи про бізнес-навички, мушу зауважити, що на старті я багато чого не знав і робив купу помилок. Це зараз можна читати Telegram-канали, блоги у Facebook та Instagram і дізнаватись про бізнес із перших вуст, але тоді я діяв інтуїтивно, навпомацки. Проте такого драйву від роботи і такої dream-team я відтоді не мав і зараз планую створити власний проект із такою ж потужною командою, яку мав тоді. Bitlex дав нам усім і особистісний поштовх – кожен, хто був причетний до його створення, знайшов себе в інших сферах і став справжнім професіоналом у програмуванні, розробці, дизайні, менеджменті.
- Бізнес і дружба можуть поєднатись? Чи американська сентенція про неможливість ведення підприємництва із тими, з ким сидиш за обіднім столом, правдива?
- Якщо чесно, почув цю приказку вперше (посміхається). Переконаний, що все індивідуально, адже стосунки з часом також трансформуються. На моєму прикладі можна побачити, що це можливо і навіть потрібно. Я би ставив питання по-іншому: чи можливо вести бізнес із родичами? На мою думку, цього робити не варто, адже це заважатиме у подальшому плекати те родинне тепло, яке має бути в ідеалі. Тому моя відповідь однозначна: із друзями варто починати спільні проекти і це може тільки зміцнити стосунки, але з родичами, скоріше, ні.
- Ваш проект Legal Alarm здобув справжнє світове визнання та фінансове заохочення. Втім, для пересічних реформаторів-початківців ще досі існує бар’єр "неможливо", коли заходить мова про те, щоб подати свої напрацювання на міжнародний огляд і оцінку. Поділіться Вашим досвідом у цьому.
- Ну, не знаю щодо світового визнання, можливо, Ви перебільшуєте (посміхається). Після закінчення роботи у проекті Bitlex я заснував компанію lexnet.io. Я мало де згадую зараз про це, однак це був перехідний етап у житті. У той же день, коли я публічно оголосив про закінчення своєї історії з Bitlex, до мене додались у друзі Артем Афян та Дмитро Бондаренко (співзасновники ЮК Juscutum). Протягом 2–3 місяців ми домовлялись про партнерство, і lexnet став лабораторією юридичних інновацій. Вони вже мали проект LegalAlarm, програму для мобільних пристроїв, проте не мали людини, яка могла б повноцінно опікуватись ним. Ми почали співпрацювати у липні 2016 року, і саме тоді відбувався грантовий конкурс від Гаазького інституту інновацій у праві. Відтоді змінились мої уявлення про те, як вести проект у міжнародному масштабі. У вересні того ж року я презентував цю ідею на конкурсі. Потрібно було за чотири хвилини англійською мовою представити концепцію проекту, який претендує на фінансування. Нам вдалося виграти грант на 20000 євро, і згодом я полетів навчатися до Гааги, де спілкувався з такими ж переможцями проектів, як сам. Це було моє перше міжнародне відрядження, протягом якого я зрозумів, як працюють механізми залучення міжнародних інвестицій. Це стало справжнім прозрінням! І упродовж 2017 року я намагався розвивати LegalAlarm на світовій арені, вчився новим речам, знайомився із неймовірно цікавими людьми і трансформував власний світогляд.
- Ще один Ваш проект Patentbot також здійснив справжній фурор на ринку послуг і водночас був скептично оцінений деякими визнаними фахівцями у сфері права інтелектуальної власності. Чи сьогодні Ви можете сказати, що скепсис подолано і за подібними інструментами майбутнє у царині юридичних послуг?
- Цей проект – найкращий, на мій погляд, із тих, які я супроводжував. Ми потрапили в ідеальну нішу і знайшли ефективне рішення вузької проблеми – реєстрації торговельної марки через чат-бота у мессенджері Facebook та на нашому сайті. Ми мали чудову експертизу з боку Наталії Володимирової, яка була співзасновником проекту. Стосовно скепсису, то я переконаний, що майбутнє однаково за людиною і штучним розумом. Збільшується населення Землі (кажуть, що до 2050 року воно становитиме 11 млрд людей), зростає кількість користувачів Інтернетом, а отже, таких проектів буде ще більше, і вони постійно вдосконалюватимуться. Класична юриспруденція також розвиватиметься, я певен, адже в чималій кількості послуг просто необхідний живий контакт із юристом. Рутинні ж задачі можна вирішувати через онлайн-сервіси. Гадаю, що скепсис є природним у цій ніші. І ми правильно зробили, що гучно й нахабно заявили про PatentBot на ринку. З часом я дізнався, що чимало юридичних компаній замовляли послугу з реєстрації торговельної марки у нас, а згодом перепродавали дорожче на ринку. Ми ж мали замовлення з України, Сполучених Штатів Америки, Європи. І це були сотні й тисячі осіб. На мою думку, це – свідчення успішності проекту. Завдяки йому я мав змогу жити у США, Гонконзі. 2019 року я залишив PatentBot і станом на сьогодні він досі працює. Втім, зауважу, що зараз він перебуває у тому ж становищі, в якому я залишив його. Стартап, якщо вважається успішним, дає щотижневий приріст клієнтів у межах 5–10 %. Вершиною успіху для засновника стартапу є продаж компанії стратегічному інвестору або публічне розміщення акцій на фондовому ринку. Авжеж, є право залишити стартап на стабільному рівні й отримувати дохід від його діяльності, а є можливість розвиватись до рівня компанії-єдинорога (вартість такого проекту має становити 1 млрд доларів). Нещодавно Артем Афян та Наталія Володимирова залучили у Вільнюсі інвестицій на 30000 доларів від акселератора. Однак це вже для мене в минулому, тому утримаюсь від коментарів бізнес-стратегії компанії.
"Я МРІЮ ПОВЕРНУТИСЯ ДО СТЕНФОРДУ, АДЖЕ ЦЕ УНІКАЛЬНЕ ТА ДРАЙВОВЕ МІСЦЕ"
- Ваша біографія знає ще одну підкорену вершину – навчання у Стенфордському університеті. Ви давно мали таку ціль чи це було спонтанне рішення?
- Дуже цікаве питання. Я навчався на курсах із проджект-менеджменту, стратегічного управління, інвестицій. Навчання у США націлене на практику. Таким чином, чимало випускників американських вузів уже виходять із стартапами та власними ідеями. Також там дуже міцні community випускників, і я сподіваюсь, що наша Alumni стане такою ж. Вони інвестують у власний університет та його молоді перспективні кадри. Студенти там – фанати навчання і приділяють йому десь 100 годин на тиждень. Більш того, різні вузи відбирають студентів для себе, спираючись на певний mindset. Тобто, ти можеш вступити до Стенфорду, але твій світогляд не підійде для Гарварду. Тому з такою процедурою добору за принципами мислення ти легко знайдеш однодумців серед інших студентів. Усі викладачі є практиками, які мають мільйонні бізнеси. Моя викладачка з основ інвестицій, із якою я й досі спілкуюсь, має свій фонд, який вкладає у різні перспективні проекти. Вона познайомила мене з власником LegalZoom, мільярдної компанії. Я мрію повернутись до Стенфорду, адже це унікальне та драйвове місце.
- Уявімо, що Ви стали викладачем у нашому університеті. Які нові методики Ви би запровадили в навчальному процесі з огляду на Ваш американський досвід?
- Насамперед я б спілкувався зі студентами на рівних, без притаманної нашим реаліям зверхності. Пригадую, як викладачка з інвестицій запросила мене на каву для знайомства. Я переконаний, що наші викладачі та студенти мають бути ближчими. Друга річ – це давав би завдання практичного характеру, ідентичні до тих, із якими їм доведеться зіштовхнутись на роботі. Третє – вчив би робити класні презентації і представляти себе. Насправді, можна мати корисні й навіть унікальні навички, проте не вміти презентувати їх роботодавцю або донору. Я би показав свої презентації і все б робив крізь призму свого досвіду, щоб мотивувати їх. Більше уваги варто приділяти знанню англійської мови, адже сьогодні це – ключ до світу.
- Наостанок поділіться, якщо це не є таємницею, про подальші плани у legaltech. Які ще правничі сфери плануєте підірвати своїми ідеями та інноваціями?
- Зараз я працюю над підкастом, який має тисячу слухачів. Також розвиваю організацію Kyiv Legal Hackers, проводимо за партнерства ООН і Фонду Відродження hackaton на тему доступу до правосуддя. Ми розробляємо нашу стратегію на п’ять років і маємо багато цілей. Більш того, зараз працюю над новим стартапом, але детальніше про це згодом.
Сподіваємось, що наша розмова з паном Валентином розвіє всі сумніви активної молоді стосовно шансів на успіх і стане мотивацією для неї! На завершення традиційне бліц-опитування.
1. Три провідних навики, які Ви здобули для себе після навчання в Україні (КВЛ ім. Богуна та КНУ ім. Т. Шевченка).
Знаходити вихід із різних складних ситуацій, мислити як хакер, проявляти креатив.
Вміння підкорятись і керувати.
Аналізувати будь-яку сферу, з якою працюєш.
2. Три очікування від Української держави у частині сприяння розвитку legaltech в Україні.
Я б хотів, щоб було більше справ, а не слів у цій сфері.
Оптимальне і зрозуміле оподаткування.
Робота над іміджем держави, заявляти про наші здобутки на весь світ.
3. Три відкриття, які Ви зробили для себе під час навчання в Америці та життя в інших країнах світу.
Чесність і відкритість працюють у всіх країнах – це репутація людини, яка відкриває серця й розуми інвесторів.
Наполегливість і працелюбство, відсутність "халтури" в роботі.
Постійно удосконалювати знання англійської мови.
4. Три книги, що стали для Вас надихаючими на початку шляху інноватора.
Тімоті Феррісс "Працюй чотири години на тиждень".
Девід Хенсон "Remote: офіс не обов’язковий".
Еріх Марія Ремарк "Час жити і час помирати".
5. Три поради для молодих студентів і випускників.
Прислухатися до себе (почасти так важко реалізувати це на практиці).
Вчити англійську мову.
Бути відкритим до світу, сповненого можливостей, і не боятись ризикувати.
Дякую всім за увагу, щиро сподіваюсь, що моє інтерв'ю стане корисним і мотивуючим для читачів!
Підготував Я. Тарасенко.
Авторські права на фото належать В. Півоварову, Н. Дубневичу, Я. Тарасенку.